«Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз
— Я ж потрапив якраз на стик… Та й труби заіржавіли…
— Все одно, Грак, ви атлант, хоч на перший погляд цього не скажеш…
— Ти краще бери другу лопату і швидше засипай яму, поки аварійка не приїхала, — розсердився Грак.
— Ви не за адресою, шановний, як каже Карло Іванович Бубон. Чорнова робота мені протипоказана. Принаймні мене в цьому запевняє медицина, — посміхнувся Сідалковський, знімаючи з себе робу. — А не вірити медицині у мене немає підстав.
Через годину наші невмивані герої, аж ніяк не сподіваючись на такий фінал, сиділи на ґанку генерала Чудловського і мовчали. Сідалковський дивився то на Цербера, то на Грака. Перший, важко дихаючи, висолопив язика, а другий зітхав і так некрасиво морщився, що Сідалковський аж злякався:
— Грак, що з вами? Чого ви так морщитесь? У вас щось болить?
Той тільки мотнув головою, а тоді промовив:
— То я так плачу.
— Без сліз? Ви таки оригінал, Грак. Я у вас дедалі більше закохуюсь, — Сідалковський не дозволяв собі довго сумувати, бо вважав, що сум, як і посмішка з широко розтягнутим ротом, впливають на зовнішність і залишають на будь-якому обличчі зморшки, котрі потім не заліплюються навіть імпортною пудрою найдрібнішого помолу. — Преміальні за знайдене золото дістануться не вам, Грак. Тому заспокойтесь. Ви шукали червоного золота, а знайшли голубе. Що ж, «кадилак» і жінки на вас почекають. А тепер винесіть мило й рушник. Час змити із себе цей благородний бруд, — закінчив Сідалковський і підійшов до умивальника, що висів на стовпчику недалеко від ґанку і біля якого, як охоронці тиші й спокою цього двору, розляглися на всю свою довжину два гіпсові сфінкси завбільшки з однорічне теля.
— Оце дивлюсь на цих сфінксів, — почав Сідалковський, — і думаю…
Грак подав йому мило. Слизьке й вологе, воно раптом вислизнуло з рук і впало на траву. Сідалковський нагнувся і — завмер… Те, що він побачив, як пишуть у пригодницьких романах, примусило кров захолонути в жилах. Але він взяв себе в руки, і кров знову запульсувала, роблячи мале й велике кола кровообігу.
«Отже, не все втрачено. Ми шукали зовсім не там, — вибивав пульс у скронях Сідалковського. — Два еС?! Два еС?!»
— Ну, звичайно, як я відразу не подумав, Грак, — гукнув він, коли той вийшов з хати з рушником у руках. — Ех, жаль, що ваш любий тесть так рано з товчка приїхав…
— А вони завжди так.
— Ви його й заочно називаєте на «ви»?
— Я маю на увазі його й Зосю!
— Жаль. Дуже жаль! — зітхнув Сідалковський.
— Чого «жаль»? — зачудовано глянув на нього Грак. Бо те здивування чи розчарування, що світилося в очах Сідалковського, передалося і йому. — У тебе такий вигляд, як у слідчого, що шукав недопалок, а несподівано для себе знайшов самого злочинця…
— Ви не помилилися, Чудловський. Пардон, тире Грак. Якби нікого не було вдома, то через хвилину-другу ви таки стали б Ротшільдом, — Сідалковський намилив собі лице. — Ми не там шукали, Грак. Я вам тепер точно покажу, де треба було. Але в мене буде до вас прохання, Грак. Цього разу без фокусів. Мені ваші винаходи набридли. Ніяких джерел, ніякого урану, тим більше природного газу. Я від нього чадію. Ви ж під час пошуку скарбів не оволодіваєте суміжними професіями.
— Ти коротше можеш?
— Для вас я на все готовий. Я розгадав, що означає на карті «Два еС». Це два сфінкси. Тільки без втрати свідомості, Грак, візьміть себе в руки: золото тут, — Сідалковський поплескав по крупу одного з сфінксів. — Загляньте сфінксу під хвіст… Я не жартую, Грак. У мене впало мило, я заглянув. Повторіть цей благородний жест…
Грак, оглядаючись на Сідалковського, недовірливо нагнувся.
— Що ви там бачите?
— Нічого, — Грак стояв розгублений і не знав, чи Сідалковський з нього насміхається, чи говорить всерйоз.
— Ех, Грак, Грак! З вас ніколи не буде Пуанкаре. Навіть маленького. Там отвір… Точнісінько такий отвір, як в автоматах для пива, куди кидають монети. А там, де отвір, там гроші. А де гроші, там, Грак, жінки, вино і кохання. Тимчасове, як життя.
Грак відчув, що його проймає дрож, тіло покривається холодним потом. Тільки тепер він побачив два однакових отвори, які начебто хтось прорізав ножем.
— Вночі ви можете їх видоїти!
— Кого? — не зрозумів Грак.
— Сфінксів, — Сідалковський витягнув карту, котра не намокла завдяки міцній брезентовій робі, і потяг Грака-Чудловського в глиб саду, туди, де стояла невеличка, давно не фарбована альтанка.
Вони сіли поруч. Сідалковський розгорнув на столику старий пергамент.
— Ось вам і вся розгадка, Грак. БГ2С — Біля ґанку 2 сфінкси. ПКСЗС розшифровується так: «Під кожним сфінксом золотий (а може, ззаду) скарб. Отак, Грак, — Сідалковський сяяв, не спускаючи очей з карти.
— Але тут намальовано дерево: сосна чи тополя, кущі, а недалечко річка, гора чи пагорб, — не здавався Грак.
— Не будьте наївним. Це все розраховано на таких, як ви, простачків. Для конспірації. Щоб відвернути увагу, — розсердився Сідалковський.
— А що означає «з» і «с»?
— Золото і скарб, — не моргнувши оком, запевнив Сідалковський.
— Ти смієшся з мене, доктор.
— Слухайте, супергеній. Вам потрібні золото чи літери? Карта читається просто: «Біля ґанку 2 сфінкси. Під кожним сфінксом золотий скарб». Ось вам і всі літери…
Грак почухав потилицю. Холодний піт перетворився на теплий і помчав по жолобку аж униз.
— Ви завжди так замислюєтесь, Грак? Вам хочеться негайно розпороти черево цим безневинним тваринам. Візьміть себе в руки. Ви, здається, холерик. Це тесть у вас помітив одразу. До вечора не так уже багато залишилося.
На ґанку з'явилася Зося, потягнулася на весь свій ріст.
— Ще буде рости, — шепнув Гракові Сідалковський і очима показав на Зосю.
— Йди ти до біса! — огризнувся Грак.
— Ні, диплом з відзнакою культури не дає. Тільки знання, та й то сумнівні. Чи не так, Грак?
— Йдіть вечеряти, — запросила Зося.
— По-моєму, це дуже своєчасно, — мовив Сідалковський і, спершись на руку, перемахнув через перегородку альтанки.
Настрій в усіх був такий, як у Грака в день його одруження…
Пізно ввечері Грак потягнув Сідалковського на повітря.
— Ви хочете негайно приступити до операції під кодовою назвою «Два еС»? Чи не так? — перепитав його Сідалковський.
— Ти не помилився!
Грак узяв ліхтар, молоток, зубило і, звичайно, відро для золотих монет. Сідалковського поставив біля вікна, фіранку якого навмисне не заслонив до кінця. Це був спостережний пункт. З цього місця було добре видно, що
