Кропива - Валентин Олександрович Кудрицький

ПОЛКОВНИК І ДРУЖИНА

Полковник якось запитує у дружини:

– Слухай, моя дорогенька, любов – це робота чи задоволення?

– Якби це була робота, то ти б давно вже прислав взвод вояків або, принаймі, хоч одного свого ад’ютанта.

ДВА ОДЕСИТИ

Зустрічаються два одесити:

– Слухай, Рабинович, чому ти не поїхав у Ізраїль?

– А чого мені туди їхати? Мені і тут недобре.

1990 р.

ПЕРЕД ВИБОРАМИ

Перед президентськими виборами пан Янукович пообіцяв, що якщо його виберуть Президентом України, то на Україні знову буде 53 мільйони населення, як і раніше.

– Звідки ж вони візьмуться, якщо зараз всього 46? – запитали виборці.

– От як виберете, тоді і взнаєте...

6.2.2010 р.

ТРОХИ БОЮСЬ

У одесита запитали:

– Як ви відноситесь до Радянської влади?

– Як до дружини.

– Не зовсім зрозуміло.

– Трохи боюсь, трохи люблю, трохи лаю, трохи хвалю, але хочу іншу.

КОРОСТА ТА ГЕМОРОЙ

У Рабиновича запитали, яка хвороба йому більше всього подобається?

– Короста: чешеш і ще хочеться.

– А яка і ще?

– Геморой. Ні собі подивитися, ні людям показати.

ЛЮБИМА КОМАНДА

На стадіоні кореспондент з магнітофоном бере інтерв’ю в уболівальників. Підійшли до першого:

– Ваша любима команда?

– Спартак,– відповів хлопчина.

Потім підійшли до дівчини:

– А у вас?

– Динамо.

– Добре! – сказав кореспондент.

– А у вас? – запитав у генерала.

– Моя любима команда: Струнко!

МОГИЛА НА ЦВИНТАРІ

На якій написано: ТУТ ПОХОВАНО ДВОЄ:

Муж, дружина. Брат, сестра. Батько і дочка.

Попробуйде подумати, чи може таке бути і скільки людей було поховано насправді в могилі?

В МІЛІЦІЇ ДО ЗАТРИМАНОГО

– Де, коли і якого дідька ви народились?

1975 р.

ПРИГОДИ СОЛДАТА

Іде солдат із 25-річної царської служби, а їсти хочеться, аж душа болить. Заходить до однієї бабусі і просить чого-небуть поїсти. А бабка була дуже жадібна і почала прибіднятися, що сама, мов, голодна і т.д. Але ж солдата не обдуриш, він же по запаху відчував, що в печі смажиться смакотятина. Ото, як бабка пішла порати корову, то він тут же дістав з печі сковороду, забрав двох зажарених гусаків в мішок, а на їх місце поклав свої старі кирзові чоботи. Ось і бабка зайшла в хату і питає у солдата:

– Ти, солдатику, багато по світу ходив, багато чого бачив, так от і розказав би, що нового в світі?

– Та що, бабко, розповідати. Скрізь така несправедливість. Є люди настільки багаті, що в їх аж з горла преться, а вони краще викинуть собакам, а ніж поділяться з добрими людьми, за що їх грабують, а іноді, навіть, убивають. Ось зовсім недавно був такий цікавий випадок, що аж розповідати якось незручно. Факт той, що Гусинський із Сковородинського попав у Торбинський, а Чоботинський попав на Сковородинський, а Солдатинський з’їв Гусинського. Поклонився бабці за її «щедру» душу і пішов, як тоді говорили – во своясі.

Та щойно солдат вийшов з хати, як тут і чоловік приїхав з базару і жінка розповіла все, що чула від солдата.

– Ех, макуха ти макуха,– вилаявся чоловік. А ти подивись у піч. І тут бабка зрозуміла все, про що говорив солдат, та було вже запізно. Отож, дивіться, люди добрі, та не будьте жадібними, і нікому не вірте, хто говорить, що той «хто скуп, той не глуп», бо і вам таке буде.

А як солдат вийшов від бабусі, то й питає в людей, які йому зустрілись, чи не могли б ті підсказати, де тут можна золоту куп’юру розміняти?

– А ти, солдатику, сходив би до баби Одарки, вона щойно корову продала, ген її господа, можливо і розміняє.

Прийшов солдат до баби Одарки та й запитує:

– Тітонько, у вас можна заночувати?

– У мене, солдатику, всього одне ліжко. Та ладно вже, ляжу я на печі, а ти лягай на ліжко.

– Красно вам дзінькую, тітонько, за вашу добру душу, але, чи не могли б ви мені підсказати, де мені можна положити п’ятак, щоб ніхто не вкрав.

– Поклади на столі і ніхто не вкраде.

Ото полягали вони, аж чує солдат, що тітонька вже хропе, і тут же до бабки голосно:

– А мій п’ятак ніхто не вкраде?

– Ніхто не вкраде. Так що спи, спи спокійно, солдатику. Але, як бабка починала хропіти, солдат знову переривав їй сон і кожен раз запитував: чи ніхто не вкраде п’ятака. А коли бабці набридло відповідати на одне і те саме риторичне питання, то вона вже не стрималась і сказала відверто:

– Чого ти так переживаєш за свого п’ятака? У мене он за образами лежить триста злотих і то я не переживаю.

А коли вже солдат узнав, де в бабки гроші, то вже і сам не спить, жде щоб бабка як хутчіше заснула. А як почув, що бабка