Язиката Хвеська - Андрій Анатолійович Кокотюха
Напередодні Коля Зубок подзвонив йому та довго й плутано доповідав, кого вдалося вбовтати на групу підтримки. Причому основний ухил робив не на американця Марселя, а на те, що в Києві в середині липня важко знйти когось більш серйознішого за помічників народних депутатів. У результаті Боженко зрозумів: умовити навіть дві праві руки двох відомих політиків вартувало його посланцеві неабияких зусиль. Ну а негр Мерсель — це взагалі несподіваний успіх, американський друг того самого депутата, якого представляє Костянтин Петрович Бабкін.
Так що Костя, не дивлячись на спеку, мусив одягнути відповідний статусу костюм, який узяв напрокат у фірмі ніби на весілля і який мусив здати таким, як брав. Бо інакше доведеться платити повну вартість костюма. Сєва Присяжний дозволив собі вдягнутися більш демократично: хоч і почепив дорогу краватку на шию, але поїхав без піджака, лише в білій сорочці з короткими рукавами. Власне, так і повинно було бути: Сєва представляв демократичного політика, Бабкін — політика-консерватора.
Найскладніше було вдягнути Марселя. Виявляється, жоден із учасників операції, включаючи Миколу Зубка, навіть приблизно не уявляв собі, що носять тепер сини чорношкірих американських мільйонерів. Марсель теж не міг допомогти, і тоді Максим запропонував вихід — нехай той вдягнеться просто і акуратно. Нормальні мільйонери, а тим більше — діти нормальних мільйонерів, ніколи не стануть хизуватися багатством і шикувати, привертаючи до себе увагу. Звісно, одяг потрібен новий і бажано — не з базару.
Грошей на шопінг ні в кого не було. Довелося просити водія, аби той позичив у своїх київських родичів. Той лише поцікавився, коли борг повернуть і, головне, хто повертатиме. Зубок пообіцяв особисто залагодити це питання, якщо водій підтвердить Боженку: гроші витрачені на ресторан, а взагалі виділених шефом представницьких за київськими цінами просто не вистачило. Водій поцікавився, чи може він під це діло назвати шефові трошки більшу суму, аби теж мати хоч трошки собі зверху. «Тільки не наглій», — зітхнув Зубок. Після чого водій таки роздобув у родичів потрібну суму, а Зубок раненько перед дорогою завів Марселя у гламурний бутік і дуже попросив дівчину одягнути свого чорного друга скромно, але зі смаком.
Ось при такому параді вся компанія підїхала до знаку в'їзду до міста, перед яким їх уже чекали.
Сама назва міста та його герб, прилаштований на викладеному з цегли прямокутнику, були помітно вимиті та навіть освіжені фарбою. Зубок стиха поділився з гостями своєю підозрою: Чортів, мабуть, вночі вигнав якихось комунальників на роботи з облагородження міської атрибутики та геральдики. Бабкін відразу згадав історію про Львів, помитий шампунем з нагоди приїзду Генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова.
— Національна традиція, — відповів на це Микола. — Думаю, це лише початок.
Тим часом бусик зупинився. По дорозі водій подзвонив Боженку, сказав, коли приблизно будуть на місці, і під цей самий час підігнали урочисту делегацію для зустрічі високих гостей. З великого автобуса, який маячив під деревом, струмочком витікли дівчатка молодшого шкільного віку в українському національному вбранні. За ними посунуло кілька дорослих. За прикидками Бойка, серед них були представники середньої ланки місцевого начальства і батьки якоїсь дитини або кількох.
Усю дорогу вчорашні гуляки обливалися потом. Зубок дуже просив не починати похмелятися по дорозі і дотерпіти, пообіцявши, що під вечір усім набридне не тільки їсти, але й пити. Проте сонце сьогодні пекло якось по-особливому немилосердно, тож витримати кілька годин у дорозі хоча б без крижаної мінералки було неможливо.
Найкраще почував себе Марсель: його пристойно вдягнули, від спеки не страждав та й випив порівняно з іншими напередодні не так уже й багато. Зате четверо журналістів вливали в себе мінеральну воду так спрагло і в таких кількостях, що вже відразу за Києвом усіх можна було викручувати, мов свіжовипрану білизну. Отже, вигляд уся компанія мала досить пожмаканий. Вони зовні абсолютно не відповідали загальним уявленням свідомого люду про солідних помічників впливових українських державних діячів.
— Вивантажуйтесь, — тяжко видихнув Зубок. — Це все до вас.
— Тоді хай Марсель першим іде! — порадив Бабкін. — Давай, Батончику, ти ж всю увагу на себе перетягнеш!
Ще вчора ввечері всі дізналися: Костя називає свого темношкірого приятеля Бетончиком, проводячи аналогію з батончиками «Марс». А назву батончиків, відповідно, асоціював із іменем Марселя. Той не ображався, бо взагалі за своєю природою був людиною добродушною.
Поцікавившись у Зубка, як себе треба вести і що робити, новоспечений син американського мільйонера вийшов на повітря, яке досить умовно можна було обізвати свіжим. Задуха поза салоном бусика стояла така сама, як у його жерлі. За Марселем, тяжко дихаючи, вибралися Бабкін з Присяжним. Зубок і Бойко, чиї ролі в обраній виставі взагалі були скромними та другорядними, трималися на задньому плані.
Поки гості виходили, дівчатка в національних костюмах встигли вишикуватися в рядок. Одна з них, тримаючи двома руками коровай із прилаштованою в його центрі дерев'яною солонкою, несміливо рушила назустріч Марселю. Той, в свою чергу, зробив кілька кроків до дівчинки. Побачивши, що темношкірий не стоїть на місці. А наближається, дівчинка зупинилася і шморгнула носом.
«Ще кілька секунд — і вона побіжить назад», — стрельнуло в голову Бойка, тож він швиденько розпорядився голосним шепотом:
— Не стій стовпом, блін! Бери хліб-сіль! Сєва, зробіть там щось!
Присяжний зрозумів ситуацію по-своєму і, ступивши півкроку вперед, підштовхнув Марселя в спину.
Поштовх вийшов надто різким. Та якби Марсель цього чекав, зміг би втриматися на ногах. А так, втративши рівновагу, син американського мільйонера похилився вперед. Простягнув руки. Намагаючись утриматися, схопився за дівчинку з короваєм — жодної іншої точки опори в радіусі одного метра не виявилося.
Дівчинка, яка теж подібного не чекала, швиденько витягнула руки з короваєм перед собою, одночасно вручаючи хліб-сіль гостеві і прикриваючись від нього.
Марсель машинально стиснув коровай обом руками за краї. Дівчинка відразу забрала руки, вважаючи свою місію виконаною. Тепер Марсель хитався вже з короваєм і в наступну долю секунди міг на очах у всіх заорати носом у придорожну пилюку разом із ритуальним дарунком.
Проте Сєва з Бабкіним, так само блискавично оцінивши ситуацію, зробили по одному синхронному кроку, спритно підхопили Марселя під руки і, смикнувши його за лікті, повернули в вертикальне становище.
У цей самий час місцевий фотограф зробив знімок: двоє гостей тримають під руки третього, який, у свою чергу, вчепився в краї короваю мертвою хваткою. З боку це виглядало, наче двоє здорових тримають інваліда.
