Язиката Хвеська - Андрій Анатолійович Кокотюха
— Він, Боженко твій, правда думає, що в Києві такі справи досі за пляшку робляться?
— Перестань уже, Макс! — скривився Коля. — Ми ж ще питання з іноземцем не вирішили!
Бойко якось дивно подивився на старого товариша, навіть схилив голову набік.
Зараз мозок його працював на максимальних обертах, і рішення прийшло в голову саме собою, навіть швидше, ніж Максим усвідомив — це саме те рішення, яке ідеально підходить Зубку.
— Тобі негр потрібен, — промовив він.
— Який негр?
— Чорний. На крайняк — коричневий. Можна мулат, але краще — натуральний, чистокровний, африканський.
— На фіга? — Коля далі не розмів всієї геніальності Максимової ідеї.
— Поясню пізніше. Твою проблему ми зараз форсуємо. Давай, переміщаємося звідси кудись у затінок, а я поки потрібних людей підтягну. До речі, ти казав, у тебе десь тут бусик з водієм?
— Ну! Боженко виділив, фірма віників не в'яже…
— Так скомандую водилі, хай підбере моїх колег. Зараз скажу, де.
Максим витягнув телефон і набрав номер Кості Бабкіна.
3
Поки водій забрав Костю Бабкіна з Сєвою Присяжним, поки ті дісталися до Гідропарку, поки познайомилися з Колею Зубком, поки випили, і цього разу пивом не обійшлося, нарешті — поки новоприбулі усвідомили суть справи, збігло добрячих три години. Та й спекотний липневий київський вівторок почав поволі рухатися до свого завершення.
Фокус із негром тільки на перший погляд виглядав абсурдним, наївним і таким, який не має жодних підстав для успішного втілення та реалізації всіх бізнес-планів Григорія Боженка.
Звісно, погодився Коля з Максимом, у Києві чи, наприклад, Харкові або Донецьку чи Одесі реалізувати таку ідею досить складно. До темношкірих у великих містав уже давно звикли. Проте в містечку на Полтавщині негрів ще досі сприймають як стовідсоткових іноземців. Бо темношкірі мешканці планети Земля не живуть у містечках Полтавщини, Чернігівщини, взагалі — не освоюють українських містечок, осідаючи переважно в великих містах.
На цьому Максим Бойко і вирішив зробити свій основний розрахунок.
Він почав із того, що під поняттям «іноземна мова» наші люди, особливо — в невеликих містах, розуміють насамперед мову англійську. Проте сьогодні вже не кожен, хто вільно володіє іноземною мовою, легко зійде за іноземця. За одним винятком: якщо людина, котра говорить англійською, справді схожа на стовідсоткового іноземця.
Таким чином, логічно міркував Максим Бойко, негр — саме той іноземець, який потрібен Зубку. Ніхто навіть не запідозрить його в підтасовці фактів та грі крапленими картами. Адже більшість негрів, де б вони не жили, чудово володіє англійською мовою.
Отже, звідки б цей негр не був справді родом, його завжди можна видати за громадянина Америки.
Чому саме Америки? Бо коли хтось десь говорить про багату країну, перше, що приходить в голову — це Америка.
За умовами поставленої перед Зубком задачі, підтримати бізнесмена з Полтавщини Григорія Боженка повинен, крім інших, американець. Не просто американець, а багатий американець.
І тут, сам того не знаючи, на допомогу Максиму Бойку прийшли колишній український президент Леонід Кучма, діючий голова української держави Віктор Ющенко і новообраний президент Сполучних Штатів Барак Обама.
Якщо слідувати стереотипам мислення, за яким живе переважна більшість людей, і не лише — в Україні, той, хто опинився навіть при маленькій владі, дає трошки цією влади в першу чергу своїм родичам, кумам, друзям, землякам. Бойку стукнуло лише тридцять років, і як для свого віку йому пощастило благополучно оминути все, що навіть віддалено нагадувало політичне життя. Проте він досить щільно спілкувався з Колею Зубком, а той, його одноліток, свого часу досить глибоко загруз не просто в політику, а в провінційну політику. Як він сам пояснював, працювати журналістом у провінції і не мати стосунку до політики — все одно, що тримати свиней і принципово відмовлятися від м'яса, тримаючи поросят за домашніх тварин, наприклад, морських свинок. Причому у провінційній політиці діячі завжди знають про все набагато більше, ніж навіть у політиці столичній.
Та навіть не треба вгрузати в політику так глибоко, аби розуміти: свого часу Кучма перетягнув за собою в Київ із Дніпропетровська, де він керував заводом стратегічного значення, купу народу. Створивши, таким чином, легендарний «дніпропетровський клан» із політиків та бізнесменів.
Коли його змінив на посаді Ющенко, високі крісла та захмарні політичні й бізнесові бонуси отримали в першу чергу його куми та земляки.
Значить, користуючись цією самою логікою, незабаром в Америці темношкірі американці будуть користуватися значно більшою владою і будуть мати необмежені можливості: адже головою цієї супердержави більшість голосів обрала темношкірого, народженого в Кенії чоловіка.
Ось чому, думаючи, як би певніше допомогти інвестору Зубка і, відповідно, самому Зубку, а заодно і собі, Максима Бойка, одного з кращих спеціалістів по геніальних журналістських «фішках», миттєво осяяло: треба знайти в Києві негра і представити його меру Чортіву земляком американського президента.
Причому — подвійним земляком. Громадянином США, народженим колись у Африці. Багатим американцем, який тепер, з приходом до влади свого земляка, отримав у себе в Америці значно більші можливості.
Україна давно дружить з Америкою і хоче постійно зміцнювати стосунки.
Тому американський негр, солідний бізнесмен, наближений до американського президента, свого славетного земляка, якщо навіть узагалі — не родича, і приїхав сюди, в Україну, шукати нових можливостей для ведення свого бізнесу.
Чому б такому бізнесменові з далекої Америки не підтримати починання мера невеликого містечка на Полтавщині?
Чому б йому не відвідати містечко на один день, прийнявши запрошення місцевого бізнесмена Григорія Боженка?
Ось така складна мозаїка утворилася в голові Максима Бойка. І тепер він розкрив перед Колею Зубком та своїми товаришами, які так само сточили на подібних казках усі зуби, всі свої карти.
Він хотів почути, що це — геніальний план, тому що дотепер таких ходів ще ніхто не робив.
— Геніальний план, — погодився Костя Бабкін.
— Головне — дотепер таких ходів ніхто не робив, — піддакнув колезі Сєва Присяжний.
— Прокотить? — вкотре перепитав Максим Бойко, розливаючи рештки коньяку по пластмасових стаканчиках.
— Один раз проскочимо, це сто пудів, — запевнив його Бабкін. — Повторити навряд чи вдасться. Слухай, Коль, а ваш Чортів справді такий? Ну, в смислі, купиться на подібні фокуси?
— Саме на подібні й купиться, — кивнув Зубок. — А Боженко — того взагалі мало цікавить, яким способом тендер отримати. Він розуміє, що я
