Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса - Іван Семесюк

class="p1">Так, тепер з приводу декомунізації та усунення їхнього культурного спадку з нашої території, котрий вони усіма силами намагаються вида­вати за наш. Оця ідіотська дискусія — зносити к хуям всю комуняцьку символіку чи ні. При­міром, в київському метро, бо часом кажуть, що шкода набутку. Німці ж прибрали своїх гітлерів з есесівцями, і наче нічого — ніхто не вмер. І навіть навпаки, менше стали помирати, значно менше! А там теж траплялися видатні мистецькі твори, при чому дійсно високої мистецької цін­ності, на відміну від комуняцьких болванчиків. А могли і лишити, бо не можна ж отак все руй­нувати по-варварськи! Але дещо можна, як пока­зує світова практика, і навіть необхідно. Не треба недооцінювати символів, колеги. Це потужна річ, яка випромінює інформацію прямо у кволий мозок, а ви ж самі знаєте, скільки у нас по кра­їні тупорилих дегенератів! Достатньо зазирнути у дзеркало, колеги! (Оплески)

Ах, як шкода! Ми так любили зустрічатися під красивим мозаїчним панно з есесівцями на станції метро «Фюрер-Плац»! Це теж наша істо­рія! Та нахуй таку історію, я вважаю! (Оплески, гамір)

Дякую, колеги! Причому абсолютно парадоксаль­ним видається те, що от як раз німці про свій нацизм могли і мали право заявити — це наша історія, не будемо чіпати мозаїки і барельєфи! Бо це ж дійсно був суто німецький продукт, а от нам весь цей комуняцький спадок дістався пря­мим насильницьким чином і був пущений цирку­лювати по наших артеріях, як вірус. За рахунок нашого організму, його ресурсів він постав, розви­нувся і розрісся. Нас переконали, що все це, сука, наше! От я народився і виріс у Києві, але не вва­жаю це більшовицьке мерехтіння своїм куль­турним спадком. А тут припирається якась соціал-пизда із Краснокомуняцька та починає молоти свою лівацьку хуйню про культурні наша­рування, курва!

Мовляв, ви берете і льогкім двіженієм рукі знищу­єте величезний пласт української культури! Якої такої вкраїнської культури, власне? В чому її, доз­вольте поцікавитися, вкраїнськість? На що воно, нічтоже сумняшеся, відповідає: хоча б у тому, що її творили українці, талановиті й мислячі! Тупа ропуха! Ліс на Сибіру теж валили талановиті й мислячі українці, але це не означає, що сибір­ська тайга належить до нашого культурного тягаря! (Оплески)

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. От ви пропонуєте все це зне­сти і зруйнувати! Оце, що ви називаєте комуняцькими символами. Але що ви пропонуєте натомість? Всі ви такі! Націоналісти! Вам аби зруй­нувати! А ви хоча б раз запропонували щось своє! Варвари!

ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Хто це там пиздить?

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Народний депутат Лукошкіна Єфросінья, «Оппозіціонний блок».

ДУРДИНЕЦЬ Г.К. А звідки у вас, пані Лукошкіна, лізе ця дурнувата ідея про «щось натомість»? Навіщо обов’язково щось встромляти? Цілком достатньо посадити дерева, або гарні кущики, або ж фонтанчик підключити для громадян. Що ще треба?

ЛУКОШКІНА Є.Л. Це демагогія!

ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Та пішла ти нахуй, йобана свиня! Наху-у-уй! Стюарти! Скільки можна це тер­піти! Ти їх у двері, воно у хвіртку. Заїбало вже!

В залі почалася заворушка, біганина між рядами крісел, бійка, шарудіння кульками, залунали нецензурні заклики. Хтось із мажоритарників схо­пив депутата Лукошкіну за цицьку.

ЛУКОШКІНА. Ето бєззаконіє! Бандери! Нєнавіжу!

ГОЛОВУЮЧИЙ. Так, шановні! В залі взагалі є чоло­віки? Що це за безчинство?

ЛУКОШКІНА. Да! Нєльзя паднімать руку на женщіну, даже єслі она нє права!

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пішла нахуй! Цибай у вікно!

ЛУКОШКІНА. А-а-а-а-а! Тут же третій етаж!

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. А дійсно, хлопці! Тягніть її на п’ятий поверх! Скинемо цю жабу з вікна на позафракційні списи! Дайош дефєнястрацію! (Оплески, лунає гамір і Державний Гімн)

ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Колеги! Я завершую! Прошу уваги! Так ось, дивно жаліти ці комуняцькі нарости і надовби лише через те, що вони облі­пили наш організм, як луска. В тому-то й прикол цього вірусняка, що він зростається з носієм, і носій, ошуканий ним, сприймає його, як щось своє. Це вірус більшовизму, пацанове, от що це! То я вам так скажу — коли у вас на макітрі виро­стуть ахуєнно красиві роги, то ви їх не пиляйте. Це теж ваша історія! (Оплески, сміх в залі)

ГОЛОС ІЗ ЗАЛИ. Пане Дурдинець! Можна питання?

ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Так, авжеж! Хто це? Я вас не бачу.

ГОЛОС ІЗ ЗАЛИ. Це я, Томас Сирота, голова фрак­ції «Самонеміч».

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пане Сирото, не баріться! Насува­ється обідня перерва!

СИРОТА Т.Я. Так-так, пане Дурдинець! Отже, питання. Ви українець чи ви гівно? Відповідайте! Бо ходять чутки, і в газеті писали, що ви дуже хуйовий!

ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Маю зустрічне запитання, пане Сирото. А давайте, ми вас спочатку виїбемо всім комітетом, а потім встромимо у сраку залізничну шпалу! Як вам така пропозиція? (Оплески)

СИРОТА Т.Я. Знаєте, якось не дуже! Давайте шукати компроміс, ми ж цивілізовані люди! Щоби і мені, і вам це було взаємовигідно! (Гамір)

ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Гаразд! Давайте тоді встромимо вам у сраку металевий двутавр замість шпали, а їбатимемо вже іншим разом. Наприклад, у поне­ділок? Назвемо це роботою в комітетах!

СИРОТА Т.Я. О, чудово! Бачте, як добре вміти домовлятися! Дякую, пане Дурдинець!

ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Авжеж, авжеж! Дякую, пане Сирото, що нагадали одну важливу історію. Шановні народні депутати! Шановний Голово! Хочу додати пдо теми. Ми з колегами по фрак­ції колись вигадали каральну історію про мавпу, типу ось цього Томаса Яковича. Що, мовляв, непо­гано було би розробити катапульту дальньої дії і закупити до неї мавп — для того, аби жбурля­тися ними у московитів. Відстань кілометрів сто, думаю, нормальна буде.

От вони стоять вночі під ларьком десь в Білгороді, бухають, щось мелють про своє, хитаються, а тут з неба, як метеорит, на них із Харкова обва­люється роздрочена мавпа з кульком і штахети­ною в руках та починає всіх безжально прибивати і валити. (Оплески, гамір)

Ну, звичайно, перед цим зв’язану ланцюгом мавпу треба щодня пиздити і не кормити. Нормальна мавпа, до слова, коштує не так щоб і дуже дорого. А ось ця, — Газдрубал Калачакрович показав з трибуни на Томаса Яковича, — вопше безплатна! Пропоную посадити її у катапульту і пожбурити в Московію! Оцей Томас Якович — іноземний шпи­гун! Я впізнав його по фотографії з «Одноклас­ників»! Хлопці-свободівці! Ловіть мавпуна! Він працює на тибетську розвідку! Це Банкей Саругатович Йотаку! Колишній регіонал, а нині актив­ний уйгурський сепаратист! Куди дивиться СБУ зі своєю Монтіон? Пацанове!!! Не стійте, кажу вам! Втече!

У сесійні залі одразу почався хаотичний рух і пиздилка. Всі заходилися ловити Томаса Яковича Сироту, фракція «Самонеміч» у повному складі кинулася тікати і вистрибувати у вікна, а стюарти