Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса - Іван Семесюк
«Панове народні обранці! Всі ми з дитинства пам’ятаємо смак яблук, отриманих шляхом насильницького схрещування на станції імені Л.П. Симиренка. Цей сорт називається «Слава переможцям», на теренах колишнього СРСРу більш відомий як «Слава победителям». Як бачимо, це яблучко є результатом саме вкраїнської винахідливості, але проклятий кацапський інтернет, як завжди, всю славу переможців підгрібає під себе! Якесь академічне опудало пише: «Сорт осеннего срока созревания в центральних областях России. Районирован почти повсеместно в регионах промышленного садоводства России». І жодного натяку на Україну! Я ж собі міркую, що на станції час заміксувати новий сорт яблук для центральних областей вищеозначеного регіону — сорт «Горе побежденным». Неїстівний кисляк, уредний для зубів і шлунку, і на вигляд щоби було хуйове і страшне, все в зморшках і плямах, але врожайність щоби була люта. Щоби до біса цього гівна родило.
Прийшов час нашим військовим адміністраціям засіяти цим фруктом все, що тільки можна! Всю Московію аж до Уралу — у той час, як всі інші дерева порубати на дрова. Практичної мети, звичайно, цей план не має, бо це суто геополітичний жест — аграрне привітання з доглянутих городів збирачам кедрових шишок. Такий надтонкий державницький гумор, не смішний абсолютно. Але воно й не мусить бути смішним, а просто має виглядати як настанова — мовляв, пиздуйте на своє занедбане господарство і жеріть дорогий серцю московитський горох».
— Далі в новинах! Як повідомляє наш кореспондент Гриша, сьогодні в СБУ звітували про успішне завершення резонансного проекту «Монтіон нації». Пряма мова нашого кореспондента з лабораторій Служби безпеки. Гриша! Ви в ефірі!
— Вітаю вас, дорогі радіослухачі! Я кореспондент Гриша! Як повідомляють, в підвалах СБУ нарешті вдалося схрестити між собою обичну жлобиню Монтян з ґречною пані Фаріон і в результаті отримати отруйну двоголову гідру під назвою Монтіон. Цю цицькувату істоту Монтіон уже натравили на Ганну Герман, а в якості приманки використали залишки Наталі Михайлівни Вітренки і ювелірні прикраси пані Богословської. З цього дня, як повідомляють в СБУ, в українському політикумі запанувала ґендерна рівновага.
— Дякую, Гришо! І остання на цю мить новина надійшла з парламентського комітету з питань судової реформи. Повідомляють, що нарешті підготовано зміни до судового законодавства, які дозволять запровадити нову форму судочинства — суд Девіда Лінча. Усіх злочинців відтепер каратимуть за новою програмою — їх вдягатимуть у незручний костюм злого клоуна і триматимуть в темному будуарі з огидними карликами і комахами, а потім катуватимуть інтелектуальним джазом і уривками з Конституції України. Злочинець тяжко вмиратиме від справедливого задоволення. Це всі новини на сьогодні, і далі на вас чекає традиційна рубрика «Останній гість». Отже, сьогодні у нас в гостях відомий довгожитель, рекордсмен світу за кількістю прожитих років і обробленого досвіду Газдрубал Калачакрович Дурдинець! Вітаємо вас, пане Газдрубале!
Томас Якович нашорошився, бо почув щось знайоме, от тільки не міг пригадати, що саме. «Дурдинець, Газдрубал Калачакрович. А це часом не родич отим Дурдинцям, що у них хата торік згоріла?» Радіо «Наруга» тим часом продовжило.
— Вітаю вас, пані Роксолано, вітаю всіх слухачів, кхе-кхе-кхе, вітаю всю Україну! Одразу хочу передати гаряче привітання своїм землякам упирятинцям і взагалі всім полтавчанам!
— Точно! Родич! — зрадів Томас Якович. — А ну, що він нам розповість цікавеньке?
— Одразу ж перше запитання. Скажіть, як вам, пане Газдрубале, вдалося прожити, якщо не помиляюся, майже двісті років і зберегти жвавість духу?
— Бачте, пані Роксолано, життя вирує і це, звичайно, багатьох бісить. Однак, все набагато легше сприймається, коли до вас приходить розуміння, яким насправді є нормальний стан речей. Оця вся двіжуха, де конкретно ви, шановна, їбашите на роботі, купуєте в магазині шмат курки на вечерю, копаєте траншею або пересилаєте файл ексель на емейл — все це абсолютно ненормально. Нормою є такий стан речей, коли вас просто нема. Не було ж вас, приміром, в 1648 році? І в 988-му теж не було. І до нашої ери не було, і до вашої так само. І, що особливо цікаво, не за горами та мить, коли вас знову не буде. Ні в 3015 році, ні в 4867-му теж. Тобто це, вопше-то, нормальний стан, коли вас тупо нема. І це заєбісь, я вважаю! Від усвідомлення цієї істини жвавість духу підвищується на 15-20 відсотків, залежно від кармічних накопичень реципієнта. Але головне у цій справі — не переборщити. Нічого страшного, якщо ви просто осягнули істину, але якщо істина осягнула вас — отут начувайтеся!
— Ой, як цікаво, пане Газдрубале! А чи не могли би ви навести нам конкретний живий приклад такої людини з підвищеною жвавістю духу, котра б переборщила?
— Авжеж, авжеж! В нашому Упирятинському районі Полтавської області мешкає конкретний, поки ще живий приклад на ім’я Томас Якович Сирота. Це старий пердун віком майже 90 год, що заїбав все село, сільраду, увесь район, а також місцеву пресу своїм гівноїдством. Він завалює редакцію «Упирятинського вісника» ідіотськими статтями про духовні кризи під псевдонімом «Дордже Крюгер», і якраз через те, що його осягнула істина. А сам він між тим проїбав зранку дати свиням, і вони сидять тепер голодні у своєму свинюшнику, дивляться на порожнє корито і страждають! Ганьба!
— Ганьба! — теж заволала у мікрофон Роксолана Заглушко. — Піди дай свиням, старий пердуне!
У Томаса Яковича від усього почутого випала з рота самокрутка і з’їхали на бік тріснуті окуляри. «Трясця твоїй матері! Свині не годовані!!! Стара мене зжере!» Він похапцем вимкнув радіоприймача, схопив дрючка і почвалав до свиней, але на місці дислокації свиней не знайшлося. Двері були виламані зсередини, і нахабні сліди вели прямо до комори з консервацією. Томас Якович добрався до комори і побачив під нею свіжий підкоп і купу глинозему. Звідти чутно було хрумкіт і гучну розмову. Томас Якович уважно прислухався до неї і, треба сказати, зацікавився.
— Хруню, ось ти пиздиш, але ж сама подумай, — рохкнув Сєпар і відкрив іклами баньку з червоними помідорами. — Для того, аби щось там базікати про Палійський канон, його ж бажано спочатку прочитати, вірно? А що таке Палійський канон? Це цілий стос буддійських священних текстів за тисячу років. Воно так і називається — Трипітака, себто три здоровенні кошики вчення. Для того, щоби з ним роздуплитися, треба ціле життя прожити, і бажано не на Полтавщині, а подалі від цих трударів! Вивчити мову оригіналу теж, між іншим, не завадить,