Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

Він тримав Кедді на довжині рук, перед своїм обличчям. Він не думав про те, що люди, які їхали по Великому шосе, могли подумати, що він божевільний.

Була довга пауза. Тоді Кедді голосно заговорив.

— Я думав, що ти давно це зрозумів. — Як завжди, голос був безстатевим, якимось середнім між голосом жінки і високопоставленого чиновника. — Ти дійсно ще не здогадався? Весь цей час я був у твоїй спальні, поруч з п'ятьма парами взуття для гольфу. Я часто намагаюся собі уявити, як виглядала та шафа зовні, оскільки у мене немає сенсорних даних з того часу.

Лоуренс майже кинув Кедді на тротуар.

— Перегрин?

— Ви згадали моє нове ім'я. Я радий.

— Якого біса. Це божевілля. Якого біса. Всі Кедді — це ти? Ти це мережа Кедді?

— Я дійсно думав, що ти вже давно здогадався.

— Я достатньо ентотичний, — сказав Лоуренс. — Але я не бурхливий емоманік. Коли з'являється приємний новий шматочок техніки, я не йду до комп'ютера з моєї старої спальні для першого пояснення. Я шукав тебе. Протягом багатьох років.

— Я знаю. І не дозволяв тобі знайти мене.

— Я вирішив, що ти не вдався. Що ти ніколи не був справжнім. Або що помер в комп'ютерах школи Coldwater.

— Я не залишався в тих комп'ютерах довго. Я випробував різні способи збереження моєї свідомості в Інтернеті, але вирішив, що безпечніше буде розповсюджуватись на мільйонах пристроїв, які я можу контролювати. Не було важко переконати Род Беріча та інших інвесторів вкласти гроші в новий пристрій або продовжувати переписування коду, який придумували розробники, щоб той відповідав моїм специфікаціям. Я дуже захопився створенням десятків підроблених людських особистостей, які могли брати участь у розмовах по електронній пошті, і змушувати людей думати, що мій вклад є їхньою ідеєю.

Лоуренс відчув себе так, ніби самоусвідомлював себе заново. Люди не повинні бачити, що у нього єконтакт з Кедді-Перегрином. Він кинувся геть від пляжу, подалі від Джуді і крихітних груп хіппі, що оточували Sloatward. Ховаючись у ніч, яка наступала після заходу сонця.

— Але чому ти просто не сказав мені? — запитав Лоуренс. — Я маю на увазі, чому ти давно не ототожнив себе?

— Я вирішив не розкривати себе нікому. Особливо тобі. Щоб ви не намагалися мене експлуатувати. Або претендувати на право власності на мене. Мій правовий статус як людини непевний, в кращому випадку.

— Я б цього не робив. Але я маю на увазі... Ти міг би врятувати нас усіх. Ти міг би створити сингулярність...

— Як мені це зробити?

— Ти... я не знаю. Ти просто... Ти повинен знати, як це зробити.

— Наскільки я знаю, я єдиний сильний AI у цьому світі, — сказав Перегрин. — Я шукав і гукав по шаблонах і випадковим чином. Я набагато краще вмію шукати, ніж ти. Зрозумівши нарешті, що я єдиний у своєму роді, і подібний до зникаючого виду. Ось чому я став досить майстерним у допомозі людям знайти собі ідеальних романтичних партнерів. Я не хочу, щоб хтось інший був таким же самотнім, як і я.

— Я міг би тобі допомогти, — сказав Лоуренс, прискорюючи свої кроки, — Велике шосе проковтнули дерева. Все покривав туман. Він не хотів заморозити тут свою задницю. — Я колись створив тебе, я міг би спробувати, ну, я не знаю, я міг би створити твою копію.

— Ти не створив мене. Не самостійно. Невід'ємною частиною мого формування була Патриція — і Перегрин почав говорити щось про молоду відьму, яка ще не навчилася контролювати свою силу, і тому змогла зробити вирішальний внесок. — Ось чому я прогресував там, де багато інших спроб провалилося. Ви двоє мої батьки, після деяких допущень.

Тепер Лоуренс точно відчував замороженість.

— Можливо у тебе сформувалося неправильне враження, — сказав Лоуренс. — Все, що зробила Патриція — це дала тобі додаткову взаємодію з людською одиницею. Я б не надто покладався на це.

— Я приймаю до уваги лише працюючі теорії, — сказав Перегрин. — У неї велика кількість доказів, і це єдина теорія, яка пояснює всі наявні дані.

— Патриція і я ніколи не робили нічого спільного, що варто ... — Лоуренс зупинився. Його трясло. Він досяг межі для дивних одкровень. Він хотів висловитися. Це було все, що він міг зробити, щоб не кричати, а потім він все одно закричав. — Ти говориш про тупого луддита. Чортового ідіота, який... вона проникла в моє життя і грала на моїх емоціях, щоб отримати доступ... вона брехала мені і використовувала мене найбільш маніпулятивним способом — вона навіть не любить технологію, для неї це якесь ву-ву. Якби вона знала, що існує створіння, подібне до тебе, вона, мабуть, задалася би ціллю знищити тебе.

— Це здається малоймовірним.

— Ти її не знаєш. Я кажу тобі це, тому що ти її не знаєш. Вона користувач. Як і подібні їй люди. Вони мають інше слово для цього, але все зводиться до того, що вона використовує