Палац Посейдона - Томас Тімайєр

Оскар розгубився.

— Ви… ви хочете залишитися з ним? Не можу повірити!

— Але це й насправді так. Ліваносу вдалося переконати нас, що його наміри абсолютно чисті. Попервах він потребуватиме нашої допомоги, щоб знову не потрапити в безроздільну залежність від власних створінь. Крім того, не забувай і про те, що він — технічний і науковий геній, який набагато випередив нашу епоху. Те, чого ми зможемо навчитися, працюючи разом із ним, варте багатьох десятиліть копіткої праці в майстернях і лабораторіях. Ось чому ми вирушаємо разом із ним. — Дівчина простягнула Оскару руку. — Мабуть, нам уже час повертатися. Гадаю, що ми незабаром уже й відпливаємо.

За п’ять хвилин обоє були вже на пляжі. Ліванос саме вручав кожному із врятованих із «Каліпсо» невеликі подарунки. Гумбольдт отримав грубезну книгу в шкіряній обкладинці. Вона здавалася досить давньою, а палітурка була засмальцьована й подекуди пошкоджена морською водою. Незважаючи на це, Ліванос поводився з нею як із найрідкіснішою коштовністю.

— У цьому томі зібрано все, чого ви потребуєте, щоб виконати свої зобов’язання перед замовником, — пояснив Ліванос у відповідь на запитальний погляд ученого. — Тут зібрано всі документи, які можуть знадобитися для того, щоб покарати осіб, котрі винні у катастрофі «Левіафана». Це кілька заможних і впливових добродіїв із Афін, і серед них — дід вашого замовника, Архітас Нікомедес. Для цих магнатів моя автоматизована верф була ніби більмом на оці, адже не потребувала робітників. Вони були переконані, що «Левіафан» завдасть їм серйозного економічного збитку, й тому найняли людей, які заклали вибухівку в трюм судна «Одіссей», котре, начебто, потребувало ремонту й було доправлене у док «Левіафана». І щойно ремонтні роботи розпочалися, як заряд здетонував, і все навколо злетіло в повітря.

— Це нечувано! — вигукнув Оскар. — Виходить, екіпаж «Одіссея» навіть нічого не знав про деталі цієї операції?

Ліванос похитав головою.

— Моряки просто стали безневинними жертвами. Тільки самого цього факту вистачить, щоб зрозуміти, які нелюди організували цей злочин. Я прошу вас пред’явити всі документи незалежному суду і твердо вірю, що справедливість, нарешті, восторжествує, хоча й за багато років після злочину.

Гумбольдт насупився.

— А що нам робити з нашим замовником, молодшим Нікомедесом? Він знав про всі ці махінації?

— Мабуть, ні. Інакше навіщо б він звертався до вас по допомогу? Всі докази свідчать про те, що основну роль у цій історії зіграв патріарх дому Нікомедесів, старий Архітас. Крім того, я цілком переконаний, що саме він найняв убивцю, котрий так довго йшов вашими слідами.

Оскар напружено обмірковував почуте, і в його голові поступово вибудовувалися в єдине ціле всі частини головоломки, що складалася з інтриг, саботажу, вбивств і підступної зради. Неймовірно, до чого здатні люди, коли їх засліплює пожадливість і жага до грошей.

Гумбольдт прийняв книгу з рук Ліваноса і сховав її до своєї сумки.

— Я подбаю про те, щоб вона потрапила за призначенням.

Обидва вони обмінялися міцним рукостисканням.

— Я в цьому впевнений. — Із цими словами Ліванос обернувся до обкутої залізом скрині, що стояла біля нього, й запустив туди руку. Скриня була по вінця наповнена вишуканими прикрасами, срібними келихами, перлами, чарівними виробами з коштовного каміння та золотими монетами. Вартість її вмісту не зміг би оцінити навіть досвідчений ювелір.

— А тепер я прошу вас прийняти ці дрібнички на знак моєї найглибшої вдячності, — звернувся він до матросів. — Кожний із вас може взяти зі скрині все, що йому сподобається, і стільки, скільки зможе підняти. Для вас же, пане Гумбольдт, я приготував дещо інше. — Він узяв невелику різьблену скриньку і простягнув її досліднику. — Та ніколи не торкайтеся до мого подарунка голіруч. Використовуйте його помірковано, і не забувайте, на що він здатний.

Руки Гумбольдта тремтіли, коли він відкривав кришку. Оскар затамував подих.

Всередині скриньки, загорнута в зелений оксамит і поміщена у скляну оболонку, лежала частинка дивовижного кристалу Атлантиди. Від неї виходило ледве чутне дзижчання. Речовина кристалу мерехтіла й виблискувала у світлі полуденного сонця.

— Це безцінний дар, — промовив учений. — Не впевнений, чи гідний я того, щоб прийняти це.

— Не існує іншої людини, якій я міг би довірити цей уламок, — заперечив Ліванос. — Бережіть його. Переконаний, що колись він стане вам у пригоді. Принаймні, мені б дуже цього хотілося.

Перш ніж Гумбольдт устиг заперечити, винахідник відкотився назад у своєму кріслі й підняв руку:

— А тепер настав час прощатися. Дай, Боже, щоб усі ми колись знову побачилися. — Ліванос розвернувся й покотив уздовж трапу, який спустили на берег із борту «Спрута». Рембо й Океанія пішли слідом за ним.

Оскар бачив, як усі троє піднялися на борт судна, після чого трап прибрали. Океанія помахала йому рукою. «Спрут» відчалив, відійшов на невелику відстань від берега і з характерним шумом занурився під воду.

Незабаром у бухті вляглися хвилі, спричинені зануренням цього дивного корабля, і запанував цілковитий штиль.

Берлін, 11 серпня 1893 року

Дощ припинився. Сонце пробилося крізь свіжу соковиту зелень дерев, і в його променях мокрі вулиці заблищали. Запахло свіжістю, заспівали пташки. Дзвінко цокаючи копитами по вологій бруківці, екіпаж проїхав по Луїзенштрассе й повернув на бульвар Унтер-ден-Лінден.

Протягом усієї поїздки Гумбольдт не відривався від свіжого номера «Берлінер Моргенпост». У газеті було вміщено ґрунтовну статтю про арешт і доправлення до суду кількох впливових грецьких судновласників, яких звинувачували в саботажі та вбивствах за обтяжуючих обставин. Стаття займала аж дві сторінки в газеті. Документи, що їх передав Гумбольдт до прокуратури Афін, спрацювали, неначе бомба, що вибухнула цілком несподівано, і спричинили до одного з найбільших скандалів за всю історію країни.

Учений був задоволений. Перше розслідування, за яке він