Палац Посейдона - Томас Тімайєр

— Саме так ми й зробимо.

Під склепінням храму панувала благоговійна тиша, яку порушувало лише неголосне потріскування численних реле. Прямуючи до узвишшя, на якому був розташований магічний кристал, Оскар чув навіть, як тихенько порипують його черевики, ступаючи скляними плитами підлоги. Та не встиг він зробити й десяти кроків, як у величезній залі почувся голос Дарон:

— Рада вас вітати, професоре Гумбольдт! Привіт і тобі, Оскаре!

Жіночий голос звучав м’яко та мелодійно.

Гумбольдт підвів голову.

— Добридень, Дарон!

— Я щаслива, що знову бачу вас, професоре.

— Поділяю твоє почуття. Ти знаєш, навіщо ми тут?

— Ну звісно! Ви хочете мене відключити.

— Ми й справді маємо такий намір.

Оскар тим часом заглядав в усі закутки, побоюючись потрапити в якусь підступну пастку. Він зможе заспокоїтися лише тоді, коли цю машину буде відключено раз і назавжди.

— Повірте, я чудово вас розумію, — промовила Дарон. — Із вашої точки зору, ви просто зобов’язані зробити це.

Гумбольдт насупився.

— Аж ніяк не чекав від тебе такого глибокого розуміння.

— Справді? Але чому? Те, що я машина, зовсім не означає, що я тупа залізяка. Ви спостерігали за мною, оцінили мене й мали змогу зробити відповідні висновки. Так зробила б будь-яка людина з вашим рівнем інтелекту. Він дуже високий, я одразу помітила.

— Дякую за комплімент.

— Не піддавайтесь на лестощі, — шепнув Оскар. — Вона просто намагається виграти час, поки наспіє підкріплення.

— Не турбуйся, друже, — усміхнувся Гумбольдт.

— Я і справді ставлюся до вас із найглибшою повагою, — вела далі Дарон. — Скажіть, а чи правда, що керівні кола Берлінської академії наук відкинули вас тільки тому, що ваші наукові погляди відрізнялися від загальноприйнятих?

— Звідки тобі відомо про це?

— Мої джерела інформації надзвичайно різноманітні. Гадаю, ви будете здивовані, дізнавшись, на які дива я здатна.

— Я глибоко переконаний у цьому.

— Перш за все, я можу вдосконалювати саму себе, чого досі не може зробити жодна з відомих людям машин.

Відтінок іронії в голосі Гумбольдта не сховався від уваги Дарон.

— На відміну від вас, я не потерпаю від докорів сумління, жадібності або честолюбства. Єдине, до чого я прагну, це Абсолют — тобто повна духовна й тілесна досконалість, — промовила вона.

— А яким чином ти хочеш досягти цієї мети? Здається, ти маєш намір знищити людство, яке поринуло в недосконалість?

— О, ні!

Машина помовчала, а потім заговорила знову:

— Визнаю, що в минулому я припустилася багатьох помилок. Я недооцінила прагнення людей до індивідуальної свободи й самостійного мислення.

— Це правда. — Гумбольдт і Оскар уже добралися до постаменту, на якому було розташовано кристал. Від його цоколя на всі боки розходилися кабелі, які потім знову збиралися докупи в ящику, всередині якого містився масивний рубильник. Очевидно, саме це і був основний пристрій, який вмикав і вимикав енергопостачання всіх систем підводного міста.

— Я дуже сподівалася, що від злиття наших двох світів виникне кращий, розумніший і благородніший рід розумних істот, проте, на жаль, бачу свою помилку. Ваш візит відкрив мені очі на те, чим насправді є люди. Принаймні, найкращі з них. Їх не можна силувати й принижувати.

— Це осяяння трошки спізнилося, як ти гадаєш?

— Сподіваюся, що не дуже.

Гумбольдт примружився.

— Що ти маєш на увазі?

— Я все ще не втрачаю надії, що ми зможемо мирно домовитися. Я визнаю, що іноді діяла надто прямолінійно та егоїстично. Та я вважала, що, позбавивши людей від їхніх поганих якостей, зможу створити більш досконалих істот. У цьому й полягала моя основна помилка. Темні боки їхньої душі конче необхідні людям, щоб їх же й долати. А якщо їх у вас забрати, то ви втратите весь свій творчий потенціал і унікальність.

— Цікава теорія, — зауважив Гумбольдт. — Я спробую поміркувати про ці питання, та лише після того, як опинюся вдома.

— Більше того, — вела далі Дарон. — Люди — єдині істоти, які здатні знищити будь-які форми життя на планеті. Проте лише вони зможуть підняти розвиток життя на новий ступінь еволюції. Ось погляньте на мене: я і є цією новою формою. Створена рукою людини, я здатна радикально змінити й поліпшити ваше майбутнє. Я можу запропонувати вам те, про що завжди мріяло людство: життя без війни, голоду й тривоги. Я навіть можу підняти вас до зірок, якщо ви того захочете!

— Схоже, твої знання та можливості безмежні.

— Так воно і є: вони набагато ширші, ніж це можете собі уявити ви або Ліванос. Якщо вам удасться відключити мене, людство втратить єдину можливість досягнути повного щастя. Замість цього ви в багато разів збільшите математичну вірогідність того, що люди знищать самі себе. Чи готові ви взяти на себе таку місію?

— Не лише готовий, а навіть зобов’язаний. — Гумбольдт зробив крок до рубильника.

— Але ви не можете цього зробити, — запротестувала Дарон. — Жодна людина не може взяти на себе таку відповідальність!

— І все ж це так. Саме здатність приймати незалежні рішення відрізняє нас від тварин і машин. Якщо ж згодом стане зрозумілим, що мій крок був помилковим, мені доведеться жити з цим. Та не думаю, що я помиляюся. — Він швидко озирнувся. — Тому що існує ще один дуже важливий фактор, який ти не береш до уваги.

— Який саме?

— Час. Живим істотам