Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона - Аманді Хоуп
- Пані, ми вас проводимо, - додав, глянув в обличчя Асгарда і швидко пішов уперед.
Інші, боячись наблизитися, почали обминати нашу парочку по колу.
Мій Дракон одним поглядом залякує людей до посиніння, як би не знепритомніли, а то мені ще доведеться надавати їм першу допомогу.
Я пішла за їхнім ватажком, а принц так і лишився стояти на стежці. Інші воїни, варто було лише відійти трохи, взяли мене в кільце, але близько не підходили.
Так ми й пересувалися до будівлі, де мешкав імператор. Відчуття, що мене ніби злочинницю ведуть.
Назад, щоб побачити Дракона, не озиралася. Не можна показувати свого хвилювання, інакше він передумає.
Цей дикий світ улаштований так, що людське життя ні в що не ставиться. Я не повинна стати причиною смертовбивства будь-кого. Ніхто не має права забирати чуже життя, чи то імператор чи принц. Сподіваюся, Асгард це розуміє і не робитиме дій, які можуть викликати невиправдану бійню.
Та й імператор навряд чи нашкодить мені, він розуміє, що син йому цього не пробачить. Швидше за все, нас просто вирішили розлучити таким чином, щоб розчистити шлях тій білій дівчині. Що ж, побачимо, що виявиться сильнішим: любов Дракона чи інтриги двору.
Стражники в повному мовчанні провели мене до палацу, прямо в зал для прийомів і відразу пішли, ввічливо мені вклонившись. Відповіла кивком, до того ж усміхнувшись, у чоловіків непроста робота, їм і так дістається.
У величезному приміщенні нікого не було, трон пустував, стало тихо, варто було лише стихнути луну від кроків стражників.
І навіщо мене доставили сюди? Озирнулася довкола, може я когось не помітила?
Ні, в залі справді нікого не було. Можливо, за мною спостерігають у якусь щілинку? Неприємний холодок пробіг по спині. Хто їх знає, цих магів-чарівників, раптом, вони і без прихованих камер можуть бачити, через якесь блюдечко з яблучком.
Чи споглядають мою витримку? Так, це вони дарма. Якщо ніхто не з'явиться найближчим часом – розвернуся та піду додому. Власне, мені зовсім сюди не хотілося і я ні краплі не розстроюсь, якщо зустрічі не відбудеться.
Нарешті мій терпець був винагороджений, почувся шерех і з-за трону вийшов сам імператор. Він анітрохи не змінився з нашої останньої зустрічі. Такий же вогненно-рудий, майже червоний. Навіть очі здавались блищали яскравим апельсиновим кольором. У шовковому-червоному одязі, розшитому золотом. Відразу видно – імператор, не помилишся.
Цікаво, чи величність увесь час там ховався? Чи є потаємні двері? Шанування чи поваги до цього товариша я не відчувала, але вклонилася як і належить королівській особі. Він лише опустив погляд, тим самим даючи зрозуміти, що мене бачить. Коли підійшов ближче, мене мимоволі охопило хвилювання. Все ж таки він гарний, хоч уже й не молодий. Червоний вогненний дракон – у молодості, видно, як і нині сини, теж зводив з розуму дівчат.
- Пані Цілитель, - першим заговорив імператор. – Радий вітати вас у моєму палаці.
А я здригнулася за останніх слів. Невже він мене не пам'ятає? Як таке можливо? Правителю стерли пам'ять, а принцям залишили?
Напевно, вловивши тривогу на моєму обличчі, вельможа продовжив доброзичливим тоном.
- Ви маєте бути налякані? – спитав величність і, не чекаючи, продовжив відповіді. - Мій син зовсім не вміє поводитися з дівчатами. Незважаючи на його магію, такий незграбний.
Я хотіла запитати, про якого із синів імператор говорить. Дивно, але я не зустрічала жодного, хто не вмів би поводитися з дівчатами. Але мені не дали й слова вставити.
- Тепер ви будете під моїм покровительством, - радісно розповів високопоставлений татко. - Вам виділять найкращі покої. Найкрасивіші сукні та прикраси – все, що ваша душа забажає. Для нас честь, що така сильна цілителька обрала своїм домом нашу країну.
"Я вибрала? Стривайте! Мені просто іншого шансу не залишили!» - тільки й ця фраза залишилася при мені.
Його величності, здається, не були потрібні відповіді. За мене вирішили. Невже мене збираються помістити в ту золоту клітку, про яку розповів лікар? Швидше за все, саме це і задумав правитель. Одним пострілом убив двох зайців: відокремив мене від принца і обзавівся власним цілителем. Жвавий який. М'яко стеле, тільки боюся, спати буде твердо.
Поки я тут облаштуватимуся, Асгарду швидко підсунуть білу дівчину. Викрутилися мерзотники із ситуації. Тільки рано радієте.
Вголос я так нічого не сказала, лише всміхалася ввічливо, та хитала в потрібних місцях. Нехай думає, що нас провів. Не варто демонструвати правителю свої справжні почуття та наміри.
Його шарм, що зазнала при першій появі, кудись випарувався. Я тепер бачила перед собою звичайного дядечка середнього віку. Йому має бути не менше шістдесяти, якщо старшому з принців близько сорока. Добре зберігся повелитель.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно