Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона - Аманді Хоуп
З'явився один із його воїнів, поки вони розмовляли біля дверей, я вийняла похідний мішок з шафи, і почала складати туди речі. Куди тікати? Навіщо? Як бути далі?
Купа питань роїлася в моїй голові, але я себе тримала в руках. В даний момент, і справді, краще довіритися принцу.
Поки я збиралася, принц увесь час із кимось говорив, віддавав розпорядження.
Бігала по кімнаті трохи розгублено. Що брати із собою? Куди ми вирушимо?
Сяк-так зібравши речі, жестом дала знати Дракону, що я готова. Без зайвих слів та пояснень Асгард узяв мене за руку, закинув похідний мішок через плече і ми вирушили на вихід.
Йшли через чорний хід, попередньо відправивши на розвідку одного із слуг. Я ґрунтовно нервувала, спостерігаючи такі хитрощі. Все це було схоже на жарт, що затягнувся, адже зовсім недавно я могла вільно гуляти палацовим садом. Не вірилося, що зовсім поруч на мене може чекати на небезпека.
Але надії на те, що зможемо легко піти, не виправдалися. Варто було вибратися за межі маєтку, як з усіх боків нас оточили стражники.
Захотілося вилаятися. Щось останнім часом валяться суцільні неприємності.
Принц завмер, заслонивши мене собою, і поклавши долоню на рукоятку меча в попереджувальному жесті. Я стояла за спиною Дракона, тому могла лише здогадуватися про вираз його обличчя. Ті воїни, що були найближчими до нас, різко зблідли і опустили голови, не бажаючи зустрічатися з принцом поглядом.
Нарешті вперед вийшов один із них і я одразу впізнала того самого вартового, що приходив за ним минулого разу. Зараз він виглядав трохи краще, хоч і видно було, що боїться.
- Ваша Високість! - вклонився він.– У нас наказ: доставити пані цілительку до палацу.
- Чий наказ? – різко спитав Асгард.
- Його Величності! - коротко відповів стражник і напружився, чекаючи рішення принца.
Усі застигли, наче кам'яні статуї. Обстановка з кожною хвилиною розпалювалася. Здається, цього разу Дракон не має наміру поступатися. Принц стиснув міцніше рукоятку меча і одним ривком вийняв його з піхов.
Стражники шарахнулися в сторони, щоправда, недалеко, лише на кілька кроків відступили.
- Ваша Високість! - підняв одну руку вгору воїн, що був у них головним. – Не робіть поспішних рішень. Ми лише слуги, перебивши нас, ви викличете більший гнів імператора.
Тільки Дракон, здається, не хотів слухати доводів свідомості. Він прийняв бойову стійку, спрямувавши меч на стражників. Зараз станеться щось страшне. У мене навіть перехопило подих.
Йому, звичайно, нічого не варто перебити їх усіх до одного, тільки наслідки можуть бути набагато гіршими.
Принц у гніві може наробити справ. Треба було втрутитись. Хоча у самої коліна підгиналися від страху, я підійшла до Асгарда і повільно прикрила його долоню, що тримала знаряддя бою, своєю.
Якусь мить нічого не відбувалося, я вже думала, що Дракон мене не почує. Але він, зволікаючи хвилину, опустив меч.
Усі видихнули з полегшенням. Навіть повітря, здавалося, посвітлішало.
– Ми доставимо пані до імператора, – почав знову обережно стражник. - Ви можете бути спокійними, з нею нічого не станеться.
Принц знову напружився, навіть я зрозуміла, що дорогою до палацу зі мною нічого не станеться, чого не скажеш, коли опинюся всередині.
- Ваша Високість! - знову заговорив страж, однак сміливий він.– Ми лише виконуємо наказ.
Наївний товаришу, час би знати, що першими потрапляють під роздачу ті, хто лише виконує наказ.
Нарешті, Дракон ухвалив остаточне рішення. Давши воїнам спокій, він повернувся і з хвилюванням зазирнув мені в очі.
- Нічого не бійся! – поспішив запевнити. – Я з усім впораюсь, навіть якщо доведеться спалити все до…
- Чі, - притиснула пальчик до його губ.
Зараз Його Високість важко себе контролював. Відчула себе неймовірно значущою. Ніколи раніше не бачила, щоб Дракон так реагував, зазвичай він спокійний та холодний. А тут готовий будь-кого роздерти, аби мене не дати в образу. На душі так тепло стало, захотілося його обійняти, притиснути до себе і запевнити, що все буде гаразд.
Але підсвідомо зрозуміла, що виявляти на людях почуття ніяк не можна, тому обмежилася лише заспокійливою усмішкою. Не знаю, чи допомогло йому, боюся, що він все ж таки може не стриматися. Я собі не зможу пробачити, якщо через мене почнеться кровопролиття. Воїни ні в чому не винні, вони лише виконують наказ. Ким би не були ці люди, вони не повинні вмирати.
Стражник, що весь час із принцом розмовляв, швидко оцінив обстановку, з граничною ввічливістю мені вклонився, і жестом вказав слідувати в потрібному напрямку.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно