Учта для гайвороння - Джордж Мартін

— Прилетів птах, — відповів той винувато. — Зі Стокварту. Пані Танда шле новину, що її донька Лолиса народила міцного та здорового хлопчика.

— І ти ніколи не вгадаєш, братику, як вони назвали малого вилупка.

— Пригадую, вони хотіли назвати його Тайвином.

— Хотіли, але я заборонила. Сказала Фалисі, що не дозволю поганити шляхетне ім’я нашого батька, ліплячи його до байстрюка, народженого від невідомого свинаря і потворної безтямної корови.

— Пані Стокварт наполягає, що ім’я дитини — то не її вигадка, — втрутився великий маестер Пицель. Краплі поту вкривали його зморшкувате чоло. — Пише, що вибір зробив чоловік Лолиси. Отой Брон, він… здається, він…

— Тиріон! — спробував Хайме. — Він назвав дитину Тиріоном.

Старий затрусив головою на знак згоди, водночас витираючи піт з лоба рукавом ряси.

Хайме мимоволі засміявся.

— Ось бачиш, мила сестро! Ти усюди шукала Тиріона, а він ховався у череві Лолиси!

— Дотепно. Ви з Броном обидва такі дотепні. Мабуть, байстрюк зараз смокче вим’я Лолиси Недолугої, а сердюк витріщається і хихотить зі своєї зухвалості.

— Можливо, дитина навіть має якусь подібність до вашого брата, — припустила пані Добромир. — Хтозна — може, вона скалічена, спотворена чи позбавлена носа.

І засміялася своїм низьким горловим сміхом.

— Треба надіслати любій дитинці подаруночок! — оголосила королева. — Чи не так, Томене?

— Так, матінко! Наприклад, кошеня!

— Краще левеня, — посміхнулася пані Добромир. В її усмішці читалося: «і нехай вирве малому горлянку».

— Я мала на увазі інший подарунок, — мовила Серсея.

«Радше за все, нового вітчима.» Хайме добре знав вираз у сестриних очах — бачив його вже раніше, а востаннє на Томеновому весіллі, де сестра спалила Башту Правиці. Зелені відблиски шал-вогню омивали обличчя глядачів, і всі вони виглядали гнилими мерцями, жвавим натовпом упирів-трупоїдів — хай подекуди і нічогеньких на вроду. Та навіть у похмурому сяйві Серсея була прекрасна — очей не відірвеш. Вона стояла, тримаючи руку на грудях, розтуливши вуста, сяючи зеленими очима. «Плаче» — усвідомив тоді Хайме, але не зміг зрозуміти, від горя чи від захвату.

Видовище наповнило його душу неспокоєм, бо надто вже нагадало про Аериса Таргарієна і його хворобливе збудження при вигляді вогню. Адже король не має таємниць від своєї Королегвардії. Стосунки між Аерисом та його королевою впродовж останніх років правління були напружені украй. Спали вони окремо, та й удень намагалися уникати один одного. Але щоразу, як Аерис віддавав когось вогню, королева Раела вночі мала гостя в своїй опочивальні. Того дня, коли король спалив Правицю булави та кинджала, коло дверей королеви стояли на варті Хайме і Джон Даррі, а за дверима король отримував свою насолоду.

— Ти робиш мені боляче! — чули вони вереск Раели крізь дубові двері. — Боляче!

На власний подив і острах, чути її Хайме було навіть тяжче, ніж вереск спалюваного князя Челстеда.

— Ми ж присягалися захищати і її теж! — нарешті вичавив із себе Хайме.

— Присягалися, — погодився Даррі, — але не від нього.

Опісля Хайме лише раз бачив Раелу — того ранку, коли вона відбула на Дракон-Камінь. Королева мала на собі кирею з каптуром; сховавши обличчя, вона хутко видерлася до королівського каравану, який мав відвезти її униз Аегоновим пагорбом до корабля, що чекав коло пришибів. Хайме чув, як шепотілися дівчата її почту: мовляв, королеву неначе подер звір — подряпав пазурями стегна, покусав груди. «Вінценосний звір» — подумав тоді Хайме.

Зрештою Навіжений Король перетворився на жалюгідне нажахане створіння і більше не дозволяв у своїй присутності жодного гострого леза, крім мечів Королегвардії. Немита борода висіла клаптями, плутанина срібно-золотого волосся спадала аж до пояса, нігті на руках перетворилися на жовті потріскані пазурі вершків у п’ять завдовжки. Але гострі леза все одно мучили його. Ті леза, уникнути яких він ніяк не міг — клинки Залізного Престолу. Руки та ноги короля завжди були вкриті рубцями та напівзагоєними ранами.

«Хай королює над спаленими кістками та печеним м’ясом, — пригадав Хайме, роздивляючись посмішку сестри. — Хай владарює над попелом і приском.»

— Чи не дозволять ваша милість, — запитав він, — перемовитися наодинці?

— Дозволю. Томене! Саме час твого щоденного уроку. Іди разом із великим маестром.

— Так, матінко. Ми вивчаємо житіє Баелора Блаженного.

Пані Добромир також попрощалася, поцілувавши королеву в обидві щоки.

— Чи бажають ваша милість, щоб я повернулася до вечері?

— Дуже сердитимуся, якщо не повернетеся.

Хайме не міг не помітити, як мирійка погойдує стегнами, коли йде. «Кожен її крок — солодка спокуса.» Коли за жінкою зачинилися двері, він прочистив горло і мовив:

— Спершу ці Кіптюги, потім Кайбурн, тепер оце вона. Ти зібрала коло себе чудернацький звіринець, мила сестро.

— Я дуже заприязнилася до пані Таени. Вона мене розважає і розраджує.

— Вона належить до почту Маргерії Тирел, — нагадав Хайме. — І шпигує за тобою для малої королеви.

— Певно, що так. — Серсея відійшла до мисника наповнити келиха. — Маргерія аж затрусилася з радощів, коли я спитала в неї дозволу взяти Таену до себе. Ти б чув, як вона белькотіла: «Пані Таена стане вам сестрою, як мені. Певно ж, беріть її до себе! А я маю сестер та інших пань!» Наша мала королева не хоче, щоб я почувалася самотньою.

— Якщо ти знаєш, що вона шпигунка, навіщо наблизила до себе?

— Маргерія не має і половини того розуму, яким пишається. А тому не знає, яку гадюку пригріла у особі цієї мирійської шльондри. Через Таену я годую малу королеву тим, що сама хочу їй відкрити. Дещо навіть є правдою. — Серсеїни очі мерехтіли лукавими бісиками. — А мені Таена розповідає усе, що робить Діва Маргерія.

— Справді? І що ж ти знаєш про цю жінку?

— Я знаю, що вона — матір юного сина і бажає йому піднестися високо в цьому світі. І зробить усе, що потрібно, заради справдження мрії. Матері усі однакові. Пані Добромир — може, й гадюка, але геть не тупа. Вона розуміє, що я для неї здатна зробити більше, ніж Маргерія. І тому намагається бути корисною. Ти здивуєшся, коли дізнаєшся, скільки цікавого вона мені розповідає.

— І що ж саме?

Серсея сіла під вікном.

— Ти знав, що Колюча Королева тримає у своєму каравані на колесах скриню золотих монет? Старого золота з часів перед