Учта для гайвороння - Джордж Мартін
Серсея сьорбнула вина і спитала:
— А ти як ся маєш? Сподобалася прогулянка верхи?
— Наш дядько завважив твою відсутність.
— Мені байдуже, що завважує наш дядько.
— А дарма. Він міг би стати тобі у пригоді. Якщо не при Водоплині або не на Скелі, то на півночі проти князя Станіса. Батько завжди покладався на Кевана, коли…
— Ми маємо Оборонця Півночі — Руза Болтона. Він дасть ради Станісові.
— Князь Болтон сидить зачинений нижче Перешийку. Його відрізано від півночі залізняками у Калин-Копі.
— Ненадовго. Болтонів байстрюк скоро прибере ту невеличку перешкоду. А князь Болтон матиме на допомогу його власній потузі ще дві тисячі фреївців під проводом синів князя Вальдера — Гостіна та Аеніса. Авжеж цього вистачить, щоб упоратися зі Станісом та кількома тисячами зневірених утікачів.
— Але пан Кеван…
— …матиме повно турбот у замку Даррі — йому ж бо ще Ланселя навчати, як підтирати дупу. Смерть батька підкосила його і позбавила мужності. Він немічний старий, чиї дні давно минули. Давен та Даміон краще послужать нашій справі.
— Нехай так. — Хайме нічого не мав проти своїх родичів і сваритися з ними не бажав. — Але все-таки тобі потрібен Правиця. Якщо не наш дядько, тоді хто?
Сестра засміялася.
— Та вже ж не ти! Про це не бійся. Можливо, Таенин чоловік. Його дід був Правицею за Аериса.
«Правиця рогу достатку.» Хайме добре пам’ятав Овейна Добромира — то був приязний чолов’яга, хоча в урядуванні не показав себе ніяк.
— Пригадую, він правив так блискуче, що Аерис вигнав його за море і забрав усі землі.
— Роберт віддав їх назад. Принаймні частину. Таена буде щаслива, якщо Ортон зможе відновити решту.
— То йдеться про щастя якоїсь мирійської шльондри? А я гадав — про правління королівством.
— Королівством правлю я.
«А таки правиш — рятуй нас, Седмице.» Сестра полюбляла уявляти себе князем Тайвином з цицьками, але прикро помилялася. Їхній батько був невтомний, невпинний та невблаганний, наче льодовик — проте Серсея радше скидалася на шал-вогонь, а надто коли стикалася з опором і запереченнями. Вона раділа і хихотіла, наче мале дівчисько, дізнавшись, що Станіс покинув Дракон-Камінь — бо була певна, що він облишив думку про боротьбу і втік морем у вигнання на чужину. Коли ж із півночі надійшла звістка, що Станіс знову вигулькнув на Стіні, гнів Серсеї було страшно бачити. «Кебети їй начебто не бракує… на відміну від розумної зваженості й терплячки.»
— Тобі на поміч потрібен сильний Правиця.
— То слабкому володареві потрібен сильний Правиця, як Аерисові — наш батько. А сильному володареві потрібен лише вірний слуга, щоб виконував накази. — Вона покрутила вино в келиху. — Князь Галин може придатися. Він буде не першим вогнечарником на посаді Правиці Короля.
«Авжеж не першим. Попереднього я зарізав власноруч.»
— Подейкують, ти хочеш зробити Аурана Буруна коронним корабельником.
— Невже за мною хтось шпигує?
Коли Хайме не відповів, Серсея відкинула волосся назад і мовила:
— Ауран добре пасує до цього уряду. Він половину життя провів на кораблях.
— Половину життя? Та йому ж, мабуть, років двадцять.
— Двадцять і два, то й що? Батькові не було навіть двадцяти одного, коли Аерис Таргарієн поставив його своїм Правицею. Томенові давно час мати коло себе молодих людей замість отих зів’ялих старців. Ауран — міцний чоловік, повний життя.
«Міцний, повний життя і на вроду нічогенький» — подумав Хайме, а в голові крутилося: «розсувала ноги під Ланселем та Озмундом Кіптюгом… і хтозна — чи не під Місячком теж».
— Пакстер Рожвин був би кращим вибором. Він очолює найбільший флот на Вестеросі. Ауран Бурун може очолити рибальську лайбу, якщо ти йому її купиш.
— Ти хлопчисько, Хайме. Рожвин — тирелівський значковий і небіж отієї бридкої баби. Я не хочу бачити у себе в раді жодного виповзка з гнізда Тирелів.
— Ти хотіла сказати, у Томена в раді.
— Ти знаєш, про що я.
«Знаю, і надто добре.»
— Я знаю, що Ауран Бурун — погана думка, а Галин — ще гірша. Що до Кайбурна… ласка божа, Серсеє, та ж він служив при Варго Хапі! Цитадель забрала в нього ланцюга!
— Збіговисько сірих овець мене не цікавить. Кайбурн показав себе корисним. І вірним теж, чого не можна сказати про моїх власних родичів.
«Якщо все йтиме за твоїми бажаннями, мила сестро, то скоро нашими трупами розкошуватиме гайвороння.»
— Серсеє, послухай себе. Ти бачиш карликів у кожній тіні, а друзів перетворюєш на ворогів. Дядько Кеван тобі не ворог. І я тобі не ворог.
Її обличчя скривилося з гніву.
— Я благала тебе про допомогу! Я впала перед тобою на коліна, а ти мені відмовив!
— Мої обітниці…
— …не зупинили тебе, коли ти вбивав Аериса! Слова — то вітер. Ти міг би мати мене, а обрав біле корзно. Тепер забирайся.
— Сестро…
— Кажу тобі, забирайся! Мені вже обридло дивитися на твій гидкий пеньок. Геть звідси!
Щоб прискорити розлуку, Серсея жбурнула йому келиха у голову — і хоча не влучила, та Хайме зрозумів натяк.
Сутінки застали його у братській палаті Башти Білих Мечів наодинці з кухлем дорнійського червоного та Білою Книгою. Він саме гортав сторінки пеньком своєї мечової руки, коли увійшов Лицар Квітів, зняв корзно та пас із мечем і повісив їх на кілочок поруч з речами Хайме.
— Я бачив вас сьогодні у дворищі, — мовив Хайме. — Ви добре сиділи на коні.
— Авжеж краще, ніж «добре».
Пан Лорас налив собі кухоль вина і обрав стільця навпроти через стіл у вигляді півмісяця.
— Хтось сумирніший відповів би: «Пан Регіментар надто ласкаві» або «То кінь у мене був добрий».
— Кінь був нічогенький, а пан Регіментар такі ж ласкаві, як я сумирний. — Лорас махнув рукою на книжку. — Князь Ренлі завжди казав, що книжки — то для маестрів.
— Ця для нас. Тут записана історія кожного воїна, хто колись вдягав біле корзно.
— Я її побіжно переглядав. Щити змальовано непогано. Хоча я віддаю перевагу барвистішим книжкам. Князь Ренлі мав кілька з такими
