Темрява для Шамана - Владислава Раф

– Не люблю випивку, – знизав плечима Лад, легенько стиснувши мою долоню своєю. Демон задумливо масажував мої пальці, вмостивши кінцівку на своєму коліні, і так само слухав розповідь.

– Думаю, краще іншим разом, – похитала головою. – День тільки почався – мені ще потрібна твереза голова.

Похмуро оглянувши нас обох, Томас важко зітхнув та відкинувся на спинку крісла, тримаючи в руках склянку. Кинувши на мене ще один серйозний погляд, та водночас ледь стримуючи усмішку, дядько промовив:

– Цей демон погано на тебе впливає, левеня. Гаразд, слухайте далі. Коли я відправився в герцогство Рей, – Адаманта тоді вже встигла покинути наш Хорт, – навіть не зміг домогтися зустрічі з цією навіженою. Натомість мене зустріли її офіцери, дуже непривітно зустріли, маю вам сказати. І коли вже думав прощатися з життям – бо артефактів, моїх алхімічних знань та інструментів вже не вистачало, – мені допомогли. І що ти думаєш? Це був демон Селени, щоб його. Він же й познайомив мене з підпіллям, в якому сховав від герцогських офіцерів.

Чоловік одним махом допив коньяк та відставив склянку назад, на стіл. Знову зітхнув та задумливо поглянув на мене. Не знаю, що Томас намагався розгледіти в моєму обличчі та очах, але сказав наступне:

– Знаєш, левеня, я ніколи не жалівся на свої зв’язки, але ти… до тебе мені ще дуже далеко. Це ж треба вміти так набирати собі союзників, ще й серед найсильніших – будь-який дипломат позаздрить.