Темрява для Шамана - Владислава Раф

Ертельд збирався щось сказати, коли жахливий гуркіт за вікном зупинив його. Генерал Сейсхват разом з королем одразу піднялися з місць та озирнулися до вікна. Над однією з чотирьох скель, що оточують столицю, зібралися важкі, чорні хмари, які яскраво виділялися на фоні всього неба. Саме там, біля підніжжя, був маєток Буйтура.

Всього мить і хмари розрізали яскраві блискавки, яких з кожним ударом серця ставало все більше. А в один момент, коли природних зарядів стало вдосталь – люті спалахи кинулись вниз, безжально вдаряючи в генеральський маєток. Їхня сила була настільки великою, що з легкістю руйнувала не лише кам’яні стіни будівлі, але й відколола чималий шматок від самої скелі.

Торано, Ертельд та Тома вражено спостерігали за буйством стихії, коли раптом блискавиці зібралися разом, формуючи величну, чоловічу фігуру. Він був значно більшим за простих людей – справжнім велетнем, якого чудово бачили навіть в палаці, за тисячу метрів від скелі. Різкі, сильні удари демона по напівзруйнованому маєтку знищили близько десятка ступенів захисту, створеному самим генералом.

Та назвати демоном саму суть стихії вітру та ледь не усього неба – було складно. Зараз він нагадував божество в крайній ступені чистої люті, готового зруйнувати не лише скелю, а й усю столицю.

– Хоча, можливо, Северин і не доживе до розторгнення наших заручин, – задумливо простягнула Тароно.