Темрява для Шамана - Владислава Раф

– Ми встигнемо, – рішуче сказав Лад, відставивши кружку на стіл, та поглянув на Сато: – якщо ти вже з нами, тоді зробимо так. Ви готуєтеся до від’їзду на кордон і намагаєтеся не привертати до себе зайвої уваги. Я проведу підпілля коротким шляхом і план не доведеться надто змінювати. Але також будьте напоготові – генерали можуть активувати цю дивну зброю одразу, щойно дійдуть до Змориша. Її треба зупинити ще до першої атаки.

– Не думаю, що це буде так просто, – зітхнув напарник. – Хоча, іншого вибору у нас все одно немає.

– Будь обережним, – попросила, щойно демон обернувся до мене. – І одразу кажи, якщо щось знадобиться.

Чоловік усміхнувся та легко торкнувся губами моєї маківки, безмовно заспокоюючи. Лад майже одразу пішов, а я обернулася до своїх гостей. Відкинувшись на спинку стільця – похмуро склала руки на грудях. Дарма вони сподіваються, що я не помітила брехні. Не в усьому, звісно, але ці двоє багато недоговорюють.

– Сато, а тепер чесно, невже ти не знав раніше, якими людьми насправді є генерали? Заради яких проклятих бісів ти раптом так дивуєшся їхній жорстокості? Взагалі мене за дурепу тримаєш?

Почувши моє запитання, некромаг здивовано смикнувся, але швидко взяв себе в руки. Навіть Марко припинила ховатися за Берсерком, чомусь винувато опустивши голову.

– Не вважаю я тебе дурепою, – зітхнув блондин і я лише тепер помітила, наскільки схожими були ці двоє. – Але твоя правда, жорстокість генералів мене не дивує. Скоріше, я не розумію, як вони змогли виявити усіх шпигунів, без жодної помилки. Все було б не так складно, якби я міг на якийсь час відступити, але провалити власне завдання зараз – просто не маю права.

– Завдання? – здивовано перепитала. – Чекай, невже ти…

– Так, Скарлет, ми з тобою майже земляки, – криво усміхнувся некромаг. – Іннезці вбили мою сестру, Аврору. Вони зробили це просто так, заради розваги. І я ні за що їм цього не пробачу.

– Тобто ти… – я обернулася до дівчини-привида, – ти не Марко, вірно? Ви двоє надто схожі.

– Я Аврора, – підтвердила та. Та хіба вона не померла ще дитиною? Тоді чому зараз виглядає дорослою дівчиною? Ніби підслухавши мої думки, дівчина відповіла на мовчазне запитання: – привиди можуть приймати будь-яку форму, тож про наш зв’язок з братом ніхто не здогадувався.