Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн

Трохи повагавшись, Видра хитнув головою вліво, і вони рушили геть від сірої кам'яної вежі, спускаючись у вузьку і довгу долину, практично позбавлену дерев. По обидва боки від стежки виднілися лише незліченні затягнуті жорсткою травою болотисті низини та купи відпрацьованої руди.

— Кажуть, тут під ногами і землі давно не залишилося, — сказав Лик, і Видра відчув, що під ними дійсно якийсь дивний світ: порожнечі, тунелі, повні пітьми, — протягнутий в земні глибини якийсь вертикальний лабіринт, найглибші шахти якого давно перетворилися в колодязі, повні гнилої, застійної води. — Тут і срібла ніколи особливо багато не було, а вже запаси кіноварі ще раніше виснажилися. Слухай, а ти хоч знаєш, що таке кіновар?

Видра похитав головою.

— Гаразд, я тобі покажу. Це за нею Геллук полює. Йому потрібна кіновар, щоб робити рідке срібло, ртуть тобто, зрозуміло? Ртуть, вона сильніша будь-якого іншого металу, вона їх пожирає, навіть золото, так що Геллук її називає царем серед всіх інших підземних багатств. І якщо ти йому цього «царя» відшукаєш, він все, що хочеш, тобі зробить. Та ти не бійся, кіновар тут часто трапляється. Окремими шматками, звичайно. Йдемо, я тобі покажу. Я ж розумію, і собаці слід не взяти, поки вона його не понюхає.

І Лик повів Видру вниз, в шахту, щоб показати, у якій породі кіновар зустрічається найчастіше. На дальньому кінці одного з вибоїв працювали кілька рудокопів. Як правило, це були жінки.

Чи то тому, що жінки менші чоловіків і їм легше пересуватися у вузькому просторі вибоїв, а може, тому, що вони звикли возитися із землею на городі і в полі, або, можливо, тому, що таким був давній звичай, але на шахтах Земномор'я завжди працювали жінки. Це були вільні жінки, а не рабині, на відміну від тих, що працювали в башті-жаровні. Геллук завжди особисто стежив за роботою рудокопів, пояснив Лик, але сам ніколи в шахтах не працював і навіть чари свої там застосовувати не наважувався, бо жінки-рудокопи всіляко цьому опираються, будучи глибоко переконаними, що немає більшої небезпеки, ніж коли чоловік, а тим більше чарівник, бере в руки лопату або починає ставити кріплення. Таким станом справ Лик, за його власним визнанням, був цілком задоволений.

Коротко підстрижена жінка з ясними очима і зі свічкою, прив'язаною до каски рудокопа, поклала свою кирку і показала Видрі кілька червоно-коричневих зерен або грудочок кіноварі, що лежали у неї в кошику. Тіні металися по земляних стінах забою. Потріскували старі кріплення, зверху сипалися цівки землі. І хоча повітря в цих темних тунелях було досить холодним, самі проходи були настільки вузькі і тісні, що було важко дихати. Рудокопам доводилося раз по раз зупинятися і розчищати собі шлях. У деяких старих штреках стеля абсолютно обрушилася. Сходи були в жахливому стані — гнилі і хиткі. Це було воістину страшне місце і дуже небезпечне, але все ж Видра відчував себе тут так, немов раптом опинився в якомусь притулку. Йому навіть не дуже хотілося повертатися на поверхню землі, під жарке полуденне сонце.

Потім Лик чомусь повів його не в вежу, а назад, до житла. Із замкненої кімнати він виніс маленьку м'яку пухку шкіряну сумку, яка важко відтягувала йому руку, і відкрив її. На дні сумки Видра побачив невеличке озерце чогось блискучого і дивно рухомого; блискуча поверхня озерця здавалася трохи припала пилом. Коли Лик знову закрив сумку, ртуть зарухалася, заворушилася усередині, ніби звір, який намагається вибратися на свободу.

— Ось він, цар всіх металів! — сказав Лики таким тоном, в якому однаково легко читалася і повага, і ненависть, і страх.

Навіть не будучи чаклуном, Лик здався Видрі куди більш цікавою особистістю, ніж Винюхувач. Втім, як і Винюхувач, він був грубий, але не жорстокий, і вимагав всього лише беззаперечного підпорядкування. Видра вже бачив чимало рабів і рабовласників на верф'ях Хавнора і розумів, що йому пощастило. Принаймні днем, поки він перебував під наглядом Лика.

Він зміг поїсти тільки у себе в темниці, коли у нього з рота вийняли кляп. Йому дали всього лише шматок хліба з краплею олії та цибулю. Він давно вже страждав від голоду — в ті ночі, які він провів у в'язниці, зв'язаний по руках і ногах магічними закляттями, він практично не здатний був що-небудь проковтнути. Хліб, який йому принесли, пахнув металом і золою. Ночі були довгими і страшними, бо закляття тиснули на нього всією своєю вагою, і він без кінця прокидався в жаху, хапаючи ротом повітря і не в змозі як слід зібратися з думками. Тут було абсолютно темно, бо він не міг запалити в темниці навіть крихітний магічний вогник. А тому кожного разу невимовно радів настанню дня, навіть не дивлячись на те, що день означав, що йому знову зв'яжуть за спиною руки, застромлять в рот кляп, а на шию надінуть собачий нашийник.

Щоранку ще затемна Лик виводив його з темниці, і вони часто до полудня бродили по околицях. Лик був мовчазний і терплячий, не приставав до Видри з питаннями, чи не бачить той будь-яких ознак родовища кіноварі, чи не прикидається він, що шукає кіновар, а насправді її не шукає, і так далі. Власне, Видра і сам не зміг би напевне відповісти на подібні питання. У цих безцільних поневіряння знання про тутешній підземний світ проникали в нього самі, як це завжди бувало і раніше, і він неодмінно намагався якомога краще в цих самостійних знаннях розібратися і лише повторював сам себе: «Я ні за що не стану служити злу!»

А потім тепле літнє повітря і світло розм'якшували його душу, і його огрубілі босі ступні починали відчувати поколювання сухої трави, і Видра розумів, що там, в глибині, де знаходяться корені цих трав, пробирається в темряві маленький джерельце, просочується крізь широкий пласт сланцю з вкрапленнями слюди, а під цим пластом є печера, і стіни цієї печери всі суцільно покриті тонким шаром червоних зерен кіноварі… Він ніяк цього не показував. Він думав, що, можливо, та карта підземного світу, що відкладається зараз в його пам'яті, коли-небудь стане в нагоді і для доброї справи, якщо тільки він, звичайно, зуміє придумати, як цю справу зробити.

Але днів через десять Лики сказав:

— Незабаром прибуде майстер Геллук. Якщо ти тут не знайдеш для нього жодного родовища кіноварі, то він, швидше за все, пришле іншого лозоходця.

Видра пройшов ще приблизно з милю, потім повернувся назад і привів Лика до