Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн
— «Спритникам» потрібно триматися разом. — Люди, у яких немає ніякого таланту, які не володіють ніяким мистецтвом, у яких є тільки їх багатство, — такі люди стравлюють нас заради власної вигоди, не заради нашої. Ми продаємо їм свою могутність або вміння. Але чому ми це робимо? Адже ми прекрасно могли би обійтися і без них, якби йшли усі разом своїм власним шляхом, а?
Винюхувач мав найкращі наміри, бажаючи відправити юнака в Самору; ось тільки він не врахував сили і вольового характеру Видри. Як не розумів ще цього і сам Видра. Він занадто звик підкорятися іншим, щоб зрозуміти, що насправді завжди слідував своїм власним намірам і схильностям, і був занадто молодий, щоб повірити, що його власні вчинки часом загрожують йому смертельною небезпекою.
Він задумав — як тільки його виведуть з підвалу — скористатися заклинанням Істинного Перетворення і таким чином врятуватися. «Моє життя в небезпеці, - думав він, — то чому б мені не скористатися цим закляттям?» Ось тільки він ніяк не міг вирішити, в кого йому перетворитися — в птаха чи в завиток диму? Що буде більш безпечно? Але поки він про це роздумував, люди Лозена, які звикли до різних чарівних трюків, підмішали йому дещо в їжу, і він перестав думати взагалі про що б то не було. Як мішок з вівсом його кинули у віз, який тягнув покірний мул, а коли по дорозі він став приходити до тями, один із охоронців просто стукнув його як слід по голові, зауваживши при цьому, що тепер вже точно можна спокійно відпочити.
Коли ж Видра остаточно прийшов до тями, відчуваючи слабкість і нудоту після підмішаної в їжу отрути і сильного удару по голові, то побачив, що знаходиться в якомусь приміщенні з цегляними стінами і вікнами, теж закладеними цеглою. Двері, втім, були звичайні, не окуті залізом і без металевих поперечок, і в них не було видно жодного замка. Але коли він спробував встати на ноги, то відчув, що чаклунські пута не дають йому не тільки розправити кінцівки, але і заважають нормально мислити, не дозволяють навіть пальцем поворухнути, липнуть до рук, ніг і думок. Він міг, наприклад, стояти, але не міг зробити до дверей ні кроку. Не міг навіть руки простягнути. Це було жахливе відчуття — ніби його тіло більше йому не належить! Видра знову сів, затих і спробував зосередитися. Чари, обплутуючі його, як павутина, не давали навіть як слід зітхнути, і голова працювала погано, немов їй теж не вистачало повітря, всі його думки стовпилися на одному крихітному п'ятачку, занадто для них тісному.
Минуло чимало часу, перш ніж двері нарешті відчинилися і увійшли кілька чоловіків. Видра навіть чинити опір не міг, коли вони засунули йому в рот кляп і зв'язали руки за спиною.
— Ну, тепер ти ніяких чар на нас точно не нашлеш, та й заклять ніяких вимовити проти нас не зможеш, хлопче, — сказав потужний широкоплечий чолов'яга з лицем, зарослим бородою. — Але головою-то ти кивати цілком можеш, вірно? Тебе сюди прислали як лозоходця. Якщо ти виявишся хорошим лозоходцем, будеш і смачно їсти, і солодко спати. Кивнути ти повинен, якщо виявиш кіновар. Королівський чарівник каже, що вона все ще десь тут є, в глибині старих шахт, і вона дуже йому потрібна. Так що краще би нам її відшукати. А тепер я тебе виведу назовні. І начебто я буду воду шукати, а ти будеш моєю лозою. Ти підеш попереду, а я за тобою. А якщо тобі кудись повернути треба буде, то ти в ту сторону головою махни. А як зачуєш, що кіновар у тебе під ногами, то зупинись і тупни ногою. Такі ось у нас будуть умови, ясно? І якщо зіграєш чесно, то я з тобою по-чесному поступлю.
Він чекав, коли Видра кивне головою, але той стояв зовсім нерухомо.
— Ну, мовчи, мовчи, — сказав бородатий тип. — Якщо тобі така робота не подобається, то тебе завжди можна і в Жаровню відправити.
Чоловік, якого інші називали Лик, вивів його з темниці під сліпучі промені жаркого яскравого ранкового сонця, і Видра тут же відчув, як сковуючі його магічні пута ослабли, а потім і зовсім зникли; але він все-таки постійно відчував якісь інші закляття, якими, ніби колючим дротом, були тут обплутані всі будівлі, особливо висока кам'яна вежа, від якої прямо-таки виходили якісь невидимі, але цілком відчутні хвилі ненависті і неприступності. Коли Видра намагався прорватися крізь цю павутину з гордо піднятою головою, живіт його тут же зводило пекельним болем, і він мимоволі в жаху схиляв голову, намагаючись побачити там страшну наскрізну рану, але ніякої рани там звичайно не було. З кляпом у роті, зв'язаний, позбавлений можливості будь-що сказати чи створити магічне закляття, він нічим не міг собі допомогти. Лик надів йому на шию якусь подобу шкіряного нашийника, прикріпив до нього один кінець ременя, сплетеного з шкіряних смужок, а другий кінець ременя взяв в руки і погнав бранця перед собою. Він не зупинив Видру, коли той випадково ступив у зону особливо сильного впливу охоронних чар, і після цього Видра сам старанно обходив такі місця, якщо міг їх розрізнити на курній стежці.
Лик впевнено вів його на повідку, як собаку, і він йшов, похмурий, покірний, тремтячи від слабкості і гніву. І все поглядав на кам'яну вежу, на купи дров біля її широких дверей, на вкриті якоюсь дивною іржею колеса і коловорот колодязя, на величезні купи гравію і глини. Спроба повернути побиту голову незмінно викликала у нього запаморочення і нудоту.
— Якщо ти справжній лозоходець, то шукай, показуй свою майстерність! — сказав Лик, підходячи до нього ближче і скоса на нього поглядаючи. — А якщо ні — все одно краще шукай, інакше тобі відразу каюк!
З кам'яної вежі вийшов якийсь чоловік. Він квапливо пройшов повз них якоюсь дивною човгаючою ходою, дивлячись прямо перед собою. З рота у нього безперервним потоком стікала слина, від чого підборіддя огидно блищало, а всі груди були мокрими.
— Це вежа-жаровня, — сказав Лик. — Там якраз витягують ртуть з кіноварі. Такі робітники, як цей, більше року-двох в Жаровні не витримують. Може,
