П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд
І незважаючи на це, Річарду чомусь не хотілося в Ейдіндріл. Щось у всій цій історії було не так. Він умовляв себе, що просто переживає через те, що залишив Зедда якраз тоді, коли той такий слабкий і вразливий. Але Зедд чітко дав зрозуміти, що вибору немає.
Другий день подорожі був сонячним, сухим і куди більш приємним, ніж попередній. Річард натягнув тятиву трохи сильніше. Після зустрічі з псевдокуркою, точніше, зі Шнирком, він не мав наміру дозволяти наближатися кому б то не було, крім друзів.
Річард хмуро глянув на Келен.
— Знаєш, по-моєму, мати колись розповідала мені якусь історію про кота по кличці Шнирок.
Притримуючи волосся, щоб на вітрі не лізли в обличчя, Келен теж насупилася.
— Дивно. Ти впевнений?
— Ні. Вона померла, коли я був зовсім маленьким. Важко пригадати, чи дійсно вона це розповідала, чи я просто обманюю сам себе.
— А що, як тобі здається, ти пам'ятаєш? — Поцікавилася Келен.
Річард спробував пальцем тятиву і трохи послабив натяг.
— Здається, я впав і розбив коліно, і вона намагалася мене розсмішити, ну, розумієш, щоб я забув про те, що забився. По-моєму, це тоді вона розповіла про те, що, коли вона була маленькою, її мати говорила їй про кота, який всюди шниряв, налітаючи на все підряд, і за це отримав прізвисько Шнирок. Готовий заприсягтися, що пам'ятаю, як вона при цьому сміялася і питала, чи не здається мені ця кличка смішною.
— Так, дуже смішна, — заявила Кара, всім своїм виглядом показуючи, що зовсім так не вважає.
Пальцем вона підвела наконечник стріли і, відповідно, лук, який тримав Річард, в напрямку наближення небезпеки, яку, на її думку, Річард ігнорував.
— А чому ти тільки зараз про це згадав? — Запитала Келен.
Річард вказав підборіддям на людину, що наближалася.
— Я розмірковував про ту людину — ну, прикидав, які ще гидоти можуть тут шниряти в окрузі.
— І коли ти розмірковував про шниряючу в окрузі гидоту, — кинула Кара, — ти вирішив просто стояти і чекати, коли вони нападуть на тебе?
Не відповідаючи Карі, Річард кивнув на чужинця.
— Тепер ти повинна його вже бачити.
— Ні, я як і раніше не бачу, де ти… Стривай-но… — Келен підвелася навшпиньки і піднесла руку до очей. — Он він! Тепер бачу.
— Думаю, нам потрібно сховатися в траві, а потім напасти на нього, — порекомендувала Кара.
— Він побачив нас в той же момент, що і я його, — посміхнувся Річард. — Він знає, що ми тут. Нам не вдасться застати його зненацька.
— Що ж принаймні він всього один, — позіхнула Кара. — Особливих труднощів не буде.
Кара, відбувши другу варту, не зволила розбудити Річарда, коли прийшла його пора вартувати. Вона дала йому поспати ще годинку. До того ж друга варта, як правило, найважча. Річард знову озирнувся.
— Може, ти й бачиш лише одного, але їх набагато більше. Не менше дюжини.
Келен знову прикрила очі долонею від сонця.
— Я більше нікого не бачу. — Вона подивилася по сторонах і назад. — Я бачу тільки одного. Ти впевнений?
— Так. Коли ми з ним один одного побачили, він залишив інших позаду і пішов до нас один. Вони ж все ще чекають.
Кара підхопила сумку і підштовхнула Келен з Річардом.
— Ходімо. Ми можемо піти від них і зникнути з їх очей, а потім сховатися. Якщо вони підуть за нами, ми застанемо їх зненацька і швидко покладемо край переслідуванню.
Річард штовхнув її.
— Заспокойся, а? Він йде один і не загрожує ніякою зброєю. Будь це нападом, він прихопив би з собою всіх решту. Почекаємо.
Кара схрестила руки на грудях і сердито стулила губи. Вона здавалася не такою самовпевненою, як зазвичай. Гаразд, готова вона йому розповісти, що її турбує чи ні, все одно доведеться з нею поговорити і з'ясувати, в чому справа. Може, Келен вдасться що-небудь з неї витягнути.
Людина підняла руку і дружньо помахала.
Раптово впізнавши незнайомця, Річард зняв стрілу і помахав у відповідь.
— Це Чандален.
Незабаром і Келен помахала рукою.
— Ти правий, це Чандален. Річард прибрав стрілу в сагайдак.
— Цікаво, що він тут робить?
— Поки ти вивчав зібраних в будинках курей, — повідомила Келен, — він пішов зі своїми людьми перевірити один з далеких патрулів. Сказав, що їм зустрілися якісь добре озброєні чужинці. Його людей стурбувала поведінка прибульців.
— Вони вороже налаштовані?
— Ні, — відкинула Келен за спину вологе волосся. — Але стражники Чандалена повідомили, що вони на диво спокійні. І Чандалена це стурбувало.
Річард кивнув, спостерігаючи за підходячим Чандаленом і помітивши, що той не має при собі ніякої зброї, крім кинджала за поясом. Згідно зі звичаєм, Чандален підходив без всякої посмішки. Люди Племені Тіни, поки не обміняються належними вітаннями, не посміхаються, навіть коли зустрічають в степу друзів.
З похмурим виглядом Чандален швидко ляснув по обличчю Річарда, потім Келен і Кару. Хоча більшу частину шляху він біг, Чандален, навіть не захекавшись, офіційно привітав їх.
— Сили Матері-сповідниці. Сили Річарду-з-характером.
Офіційне вітання, адресоване Карі, він здійснив кивком. Вона була охоронцем, як і він.
Всі троє повернули ляпас і теж побажали Чандалену сили.
— Куди ви прямуєте? — Поцікавився Чандален.
— Виникли складності, — відповів
