Гра в чуже життя - Олена Гриб
І незалежно рушила геть.
– А де хлопчики, рьяско? – жарко видихнули їй прямо у вухо.
Вона завмерла. А ця що тут робить? Сама на себе не схожа: скромна блакитна сукня, біла хустка на плечах, яскраво-руде волосся акуратно заплетене – ні дати, ні взяти добропорядна мати сімейства визирнула на вулицю. Навіть кілька веснянок з’явилося на носику. Тільки очі залишилися ті ж самі – шалені і безцеремонні.
«Дивись, нова лялечка!» – мимо пройшли охоронці, які вчора ввечері сиділи під дверима «принцеси».
Зеліна нахабно підморгнула:
– Хтось сміє зі мною змагатися?
Лін не піддалась на провокацію. Насилу дотримуючись спокійного тону, вона тихо мовила:
– Якого дідька тобі тут треба? Чого ти хочеш знову?
Богиня м’яко взяла її під руку і потягла вперед.
– Не стій як бовван, на нас уже починають витріщатися. Питаєш, що мені потрібно? Смачна їжа і цікава компанія вдень та погані хлопці з хорошим вином вночі – ось і все. А якщо по-іншому… Мала, я мріяла побувати в кожному куточку цього світу, і почну, мабуть, з Дванадцяти храмів. Будемо подорожувати разом! До того ж у тебе такі цікаві друзі… Поділишся хоч одним? Ой, та навіщо питати, все одно ти нічого не зміниш!
