Подружжя мимоволі - Олена Гуйда

Шейлін

– Раш?! – я закричала, тільки-но повернувши свій вигляд. – Раш, ти де?!

Перед очима все ще стояла картина падіння Аргріма. Він склав крила і впав прямо в темну хмару... О боги! Аби тільки обійшлося...

Серце вистрибувало з грудей, дихання давно збилося, гаряче, чи вірніше, че не охололе повітря обпалювало горло, земля під ногами тліла від полум'я дракона, дим застилав очі, але я мчала вперед, не помічаючи нічого навколо. Лайрелін поділяла мою тривогу та паніку.

Рана, завдана магією некроманта, була небезпечна. Я знала про це, як ніхто інший. Темна магія висмоктувала силу, туманила розум... А Раш ще не оговтався після минулого поранення!

Вискочила на пагорб. Імла потроху розсіювалася і перед очима з'явився силует чоловіка, що розпластався на землі.

– Раш! Раш, ти мене чуєш? – голос тремтів, до горла підкотив липкий грудок.

Ну ж бо! Скажи що-небудь! Піднімися! Але... Відповіді не було. Серце пропустило удар. За два стрибки подолала відстань, що розділяла нас, і впала на коліна поруч з ним.

Раш лежав на спині, широко розкинувши руки. Повіки прикриті, обличчя бліде, забруднене попелом і сажею. Слідів крові не було видно. І подих... я не чула його дихання! Все всередині переверталося від цього усвідомлення.

– Раш! – Голос зірвався на крик, з очей бризнули сльози. – У нас вийшло! Усе скінчилося! Ти не можеш... ось так!

Підхопила його долоню, намагаючись сконцентруватись на створенні порталу. Але марно, магія ніби натикалася на непробивну стіну.

А наступної миті тепла долоня перехопила мою руку і з силою потягла вниз. Від несподіванки я впала прямо на Раша. Мить, і він накрив мої губи поцілунком. Теплим, ніжним, м'яким. По тілу прокотилося полегшення. Живий...

Обхопила його обличчя долонями та відсторонилася.

– То ти спеціально?!

У його розплющений очах хлюпалися іскорки задоволення, а на губах з'явилася напівусмішка.

– Ніколи більше так не роби! – Видихнула і уткнулася носом у його плече.

– І дуже сподіваюся, що мені більше не доведеться боротися з магом, який вирішив знищити драконову расу, – Раш кривувато посміхнувся і підвівся.

І емоції Лайрелін, змішуючись із моїми накрили мене з головою. Полегшення, боязка радість, сум'яття... Невже й справді все скінчено?!

– Як ти?

– Бувало й гірше, – його долоня ковзнула по моєму волоссю. – А ти? Лайрелін?

– Ми в порядку. Нам треба вибиратися звідси, – я відсторонилася. – Щоправда, портал мені не вдається створити. Щось блокує магію. Але Лайрелін зможе тебе покатати.

– У мене інша ідея, – Раш підвівся на ноги і його обличчя трохи скривилося від болю. – Джерело там?

Чоловік вказав праворуч, туди, де серед пилу, що піднявся, спостерігався просвіт.

– Начебто... – Я кивнула, не зовсім розуміючи, куди він хилить. – Але я думаю, що нам слід повернутися сюди іншим разом. Тобі треба до цілителів, Раш. Ти ледь на ногах стоїш!

– Але ж стою. Ходімо, – Раш уперто попрямував у бік джерела, я кинулася слідом, підхопивши його під руку.

Ноги роз'їжджалися від гарячого попелу, в носі свербіло, але Тайраш уперто йшов до своєї мети.

І ось перед очима з'явилося джерело, і серце знову стиснулося в грудях. Темрява розсіювалася, яскраві сонячні промені, осяяли каламутну водну гладь і тільки яскравіше показували, як сильно все тут змінилося. І знову перед очима замиготіли спогади дракониці. Зелені луки, розлогі крони величезних дерев, живність навколо, у повітрі прохолода і волога... Зі смертю Гвендолін це місце так само вимерло.

Раш підійшов до висохлого джерела, нахилився, провів долонею по водній гладі, а потім почав розстібати сорочку, а через мить вона вже полетіла на землю.

– Що ти робиш? Це не безпечно! Хто знає, що стало із джерелом за всі ці роки? Раш!

– Ось заразом і перевіримо! – задзвенів ремінь і слідом за сорочкою на землю впали і штани, а потім черевики. Я відразу сором'язливо відвела погляд від цього видовища. – Дракони щось говорили про властивості цього джерела... Здається, він відновлює силу. Це ж джерело Життя, а не Смерті, чи не так?

Тишу, що настала, порушив гучний сплеск. Перевела погляд на джерело. Раш зник під водою, але за мить виринув. І... Вода начебто змінилася! Застигла, заіскрилася, просвітліла.

– Шейлі? – Раш відкинув мокре волосся з обличчя і кинув у мій бік примружений погляд.

Вода мерехтіла навколо нього, і шепіт... Шепіт став голоснішим, джерело ніби розмовляло зі мною!

– Відвернися! – Я почала розстібати ремінь.

– І не подумаю, – він усміхнувся, схрестивши руки на грудях.

Втягнула в себе повітря, заплющила очі і швидко скинула з себе штани, а мить подумавши і сорочку, залишившись в одній білизні. Пройшла кілька кроків уперед і відчула під ногами прохолоду. Вода м'яко ковзала по шкірі.

А потім з'явилося дивне, ні з чим не порівнянне відчуття... Магія. Потужна приголомшлива прошила тіло наскрізь. Але вона не завдавала болю. Навпаки. Наповнювала тіло новими силами.