Подружжя мимоволі - Олена Гуйда

– Поринь у його води, відчуй силу. Можливо джерело пробудить у тобі...

– Дракона? – його голос задзвенів ніби сталь, а потім Рік різко розвернувся. І зараз його обличчя спотворилося. В очах блиснула справжнісінька ненависть. – Я не дракон, Гвен. І ніколи ним не був. Все, що мені залишилося від батька, – довге життя. Довге, але нікчемне. Бо ж серед вас, драконів, я ніхто. Покидьок, Гвен. Батько не дав мені нічого. На відміну від матері. Саме її сила тече у моїх венах, її могутня магія.

– Ти не покидьок, Рік ... – голос Гвендолін здригнувся.

– Чому ти не пішла зі мною? – Рік різко обірвав дівчину. – Мовчиш? Я відповім за тебе. Тому що ти вважала мене негідним. Слабким. У твоїх очах я слабкий і жалюгідний напівкровка. Ти – хранителька джерела, а хто я? Ніхто.

– Що ти таке кажеш?! – Гвен скрикнула. Її серце розривалася від болю, що наринув.

– Ви всі дракони однакові, – колись коханий голос звучав жорстко. – Я добре вивчив вас. Ось тільки епоха вашого панування в імперії скоро скінчиться.

Чорний густий туман розтікався берегом джерела, тягнувся до молодої хранительки, обплутував її, заступав усе навколо, позбавляв можливості рухатися. Лайрелін билася всередині, натикаючись на міцну стіну, пов'язану з темним магом. Її свідомість не могла взяти гору, вона не змогла стати на крило і захистити юну Гвендолін.

– Ти помреш швидко, кохана, – Рік, оповитий чорним туманом наче мантією, підхопив знерухомлену дівчину на руки і підніс до джерела. – А разом із тобою загине і весь драконячий рід.

– Родеріку, – слабкий шелест, спроба достукатися до того, кого колись так любила. Але марно!

Наступної миті груди Гвендолін обпекло гострим пронизливим болем. І все, що вона бачила перед очима, звузилося до однієї червоної краплі, що торкнулася прозорої гладі води.

А потім настала темрява.