Легковажна наречена - Аліна Амор

Кольори вечора оголосили заздалегідь і гості вбралися в ніжні пастельні відтінки, всі у рожевому, блакитному, світло-зеленому чи бежевому. Витончені квіти у волоссі дівчат і чудові райдужні ілюзії метеликів. Пишнота убранства палацу захоплювала.

Насолоджуючись цим блиском та красою, сьогодні хотілося танцювати та розважатися.

І вечір не підвів. Вже у перші хвилини, коли ми увійшли до зали, моя бальна книжка почала стрімко наповнюватися іменами юнаків, бажаючих ангажувати мене на танець. Я не розуміла, що відбувається, тому тихо звернулася до графині:

- Амаліє, ви не знаєте, чому такий ажіотаж навколо мене?

- Підозрюю це графиня де Моле... Минулого тижня, під час візиту, вона запитувала, чому ваші заручини з герцогом Данайським досі офіційно не оголошені, хоча ти була представлена королівському двору ще місяць тому. Довелося сказати їй про вашу розмовку. І схоже про це вже знають усі, - вона обвела поглядом зал, і тут же із властивим їй оптимізмом додала, - але це навіть на краще, чи не так?

Ось воно що! На мене наче цінник повісили і поставили на п’єдесталі. Аукціон починається панове, займайте свої місця та готуйте ставки!

Виходить, до мене придивлялися як до можливої партії. Я сама нещодавно дізналася, що за мною давали багате придане грошима і великий маєток з виноградниками на півдні королівства, біля вічно-лілового ельфійського лісу. Він дістався Евелін у спадок. Тому матері з синами взялися обережно перевіряти ґрунт і намагалися заручитись моєю симпатією. Бо виноградники з маєтками, як ви розумієте, не кожен день трапляються. З покинутої дівчини я в один момент перетворилася на перспективну дебютантку та завидну наречену.

Тут важливо розуміти особливість цього часу: чоловіки не мали ніякої можливості заробити великі статки, не займаючись при цьому торгівлею. А це вважалося неблагородним заняттям для аристократа. Так, звісно, вони могли десь нести службу, отримувати за це певний оклад, але багатство на цьому не заробиш. І забезпечити той рівень життя, якого вони хотіли і до якого звикли, було не так просто. Основні доходи аристократи отримували із земель. А можливостей збагатитися було небагато: або отримати спадок чи преференції від короля за якісь неймовірні заслуги перед королівством, або ж одружившись на приданому у вигляді грошей або земель. Так, на приданому. Про якусь романтику чи, не дай Боже, кохання, при виборі дружини говорити не доводилося. Сім’я прискіпливо слідкувала щоб вибір був зроблений розумно, бо гроші тягнуться до грошей, а влада до влади. Виняток – вдівці, які легко могли взяти собі молоду дружину з небагатого роду. Але вони в основному сами вже давно були не молоді, і про велику любов з боку юних дів говорити не доводилося.

Шлюб з кохання у Мірадейї - це або моветон, або вдалий збіг обставин. Тому досить швидко, для мене флер романтизму з усіх цих шлюбних ігор сплив як туман у ясний день, залишилася лише сувора реальність. І на женихів уже дивитися було нудно. Як то кажуть, то порожньо, то густо. Останнім часом їх було вже аж занадто густо та багато.

Несподівано поруч зі мною, як чорт із табакерки, вискочив Патрік де Мессі, той самий, під личиною якого нападав Крістіан. Я мало не шарахнулася від нього як від примари, так шалено захотілося пуститися навтіки. В горлі раптом пересохло, серце злякано забилося об ребра, а липкий жах пройшовся по нервах ніби гострим холодним лезом.

Амалія не помітила мого панічного стану і світським тоном промовила:

- Евелін, хочу представити тобі Патріка, віконта де Мессі. Він просив познайомити вас і хотів особисто сказати тобі, що дуже шкодує через ту історію зі спробою викрадення. Хоча я запевняла, що не варто, і ми розуміємо, що він ні в чому не винен.

Страх потроху відступав, я повільно вдихала та видихала, розглядаючи хлопця. Минулого разу, чесно кажучи, було не до цього. Не дурний собою, хоч і не красень, лощений, одягнений з голочки і за останньою модою. Відразу видно, що любить себе. Мабуть навіть занадто, якщо судити з самовдоволеного вигляду.

- Так, Евелін, не хотілося б, щоб ви залишилися про мене поганої думки, - підтвердив Патрік. - Я вважав Крістіана своїм другом, але він скористався тим, що я не планував відвідувати прийом того вечора.

У мене виникло це дивне змішане та неприємне відчуття: коли людина говорить ввічливі слова, а поглядом робить прямо протилежне – роздягає тебе. Його очі ковзали по мені оцінювально і йому явно подобалось те, що він бачить. І ще ця нахабно-самовпевнена посмішка... Такі як Патрік не в моєму смаку, і з ними я зазвичай падала на мороз. Коли вони бачать, що ти залишаєшся холодною як заморожена риба до їхніх залицянь - відвалюються самі як засохлий бруд від чобота.

- Співчуваю, - сухо відповіла я.

Він лишень посміхнувся, ледь піднявши куточки губ.

- Я можу сподіватися на танець із дівчиною, завдяки якій розкрили змову? – галантно спитав віконт.

Як звучить! Цікаво, мені хоч медальку якусь дадуть за порятунок королівства від злих загарбників? Чи лаври як завжди дістануться чоловікам? Хоча хіба мені потрібні ці медальки? Я хотіла б отримати справжній трофей – Райана… Навіть з усіма його тарганами в голові.

Я замріялася і не помітила, що Амалія та Патрік уже деякий час дивляться на мене, чекаючи на відповідь. Графині довелося кашлянути, привертаючи до себе увагу, щоб я нарешті прийшла до тями.