Буря Мечів - Джордж Мартін
Коли він розплющив очі, обладунки збігали струмочками по ногах Чужого, а блакитна кров із сичанням парувала навколо чорного кинджала з драконового скла, який стирчав у нього в шиї. Чужий потягнувся білими як кістка руками, щоб витягнути клинок, але там, де пальці торкалися обсидіану, вони починали димітися.
З розширеними очима Сем перекотився набік, а Чужий малів і танув, перетворюючись на калюжу. Двадцять ударів серця — і він зник, розчинився в дрібному білому тумані. Лишилися тільки кості — білі та блискучі, але й вони танули. Нарешті зостався лише кинджал з драконового скла, весь у димці, мов живий і запітнілий. Грен нахилився підняти його, але миттю впустив на землю.
— Мати, який він холоднючий!
— Обсидіан,— Сем важко звівся навколішки.— Драконове скло, як його ще кличуть. Драконове скло,— він хихикнув, схлипнув і, склавшись навпіл, виблював на сніг усю свою мужність.
Грен поставив Сема на ноги, перевірив пульс у Пола та склепив йому повіки, тоді знову схопив кинджал. Цього разу він уже зміг втримати його в руці.
— Візьми його собі,— сказав Сем.— Ти не такий боягуз, як я.
— Такий боягуз, що аж Чужого вбив? — мовив Грен і вказав клинком.— Дивися сюди, між дерева. Рожеве світло. Світанок, Семе. Там, певно, схід. Якщо підемо в тому напрямку, маємо наздогнати Мормонта.
— Як скажеш,— Сем, струшуючи сніг, стукнув об дерево лівою ногою. Тоді правою.— Постараюся йти,— скривившись, він зробив перший крок.— Дуже постараюся,— сказав він, роблячи наступний.
Тиріон
Ланцюжок зі з’єднаних долонь золотисто поблискував на бордовому оксамиті сорочки лорда Тайвіна. Коли правиця увійшов, його оточили лорди Тайрел, Редвин і Рован. Він по черзі привітався з кожним, перекинувся тихим словом з Вейрисом, поцілував перстень верховного септона й щічку Серсі, потиснув руку великому мейстру Пайселу та всівся на королівське місце на чолі довгого столу, між дочкою і братом.
Тиріон зайняв колишнє Пайселове місце в кінці столу, всівшись повище на подушки, щоб добре бачити весь стіл. Виселений Пайсел пересів до Серсі, якнайдалі від карлика,— якби міг, місце короля зайняв би, тільки б ще далі опинитися. Від великого мейстра лишився скелет, який волочив ноги, важко спираючись на покручений ціпок і трусячись на ходу; замість колись розкішної білої бороди на довгій курчачій шиї в нього стирчало кілька білих волосин. Але Тиріон поглядав на нього без докорів сумління.
Решта присутніх мусили битися за місця: лорд Мейс Тайрел, дебелий дужий чолов’яга з кучерявою каштановою чуприною і бородою лопатою, уже добряче притрушеною снігом; Пакстер Редвин Арборський, худий і згорблений, чия голомоза голова облямована була жмутками вогненно-рудого волосся; Матис Рован, лорд Златолісу, чисто виголений, кремезний і пітний; верховний септон, хворобливий чоловік з пучками білого волосся на підборідді. «Скільки незнайомих облич,— подумав Тиріон,— скільки нових гравців! Поки я гнив у ліжку, правила гри змінилися, та ніхто їх мені не каже».
О, лорди поводилися ввічливо, от тільки він бачив, як ніяково їм дивитися на нього.
— Отой ваш ланцюг — хитромудра вигадка,— веселим тоном промовив до Тиріона Мейс Тайрел, а лорд Редвин, кивнувши, бадьоро додав:
— Так і є, так і є, мілорд Небосадський від нас усіх це мовить.
«Скажіть це городянам,— гірко подумав Тиріон.— Скажіть це клятим співцям з їхніми піснями про привид Ренлі».
Найтепліше зустрів його дядько Кеван — навіть поцілував у щоку та зронив:
— Лансель розповів мені, як ти хоробро повівся, Тиріоне. Він про тебе дуже високої думки, він так і каже.
«Ще б пак, бо я теж можу дещо про нього сказати». Тиріон змусив себе усміхнутися й мовив:
— Мій доблесний кузен надто добрий до мене. Сподіваюся, рана в нього гоїться?
Сер Кеван нахмурився.
— То йому наче краще, а то... і це мене турбує. Твоя сестра часто його провідує — підняти йому дух і помолитися за нього.
«Вона молиться за життя його чи за смерть?» Серсі безсоромно використовувала двоюрідного брата — і в ліжку, і поза ним; без сумніву, вона сподівалася, що цю маленьку таємницю Лансель забере з собою в могилу, оскільки приїхав батько, а потреби в Ланселі більше немає. Та чи зайде вона так далеко, щоб убити його? Поглянувши на неї сьогодні, важко було запідозрити, що Серсі здатна на таку безжалісність. Сама чарівливість, вона фліртувала з лордом Тайрелом, обговорюючи весільний бенкет Джофрі, не скупилася на компліменти лорду Редвину щодо мужності його близнюків, намагалася пом’якшити сердитого лорда Рована жартами й усмішками, благочестиво зітхала до верховного септона.
— Почнемо з організації весілля? — запитала вона, коли лорд Тайвін зайняв своє місце.
— Ні,— сказав батько.— З війни. Вейрисе!
Євнух посміхнувся шовковою посмішкою.
— У мене для всіх вас страшенно приємні новини, мілорди. Вчора на світанку наш хоробрий лорд Рендил заскочив Робета Гловера під Сутінь-долом і притиснув його до моря. Втрати чималі з обох боків, але врешті-решт наші підданці перемогли. Повідомляють, що загинув сер Гелман Толгарт, а з ним ще тисяча вояків. Робет Гловер у кривавому безладі повів зацілілих назад у Гаренхол, гадки не маючи, що дорогу йому вже заступив сер Грегор зі своїми прибічниками.
— Хвала богам! — вигукнув Пакстер Редвин.— Велика перемога короля Джофрі!
«І до чого тут Джофрі?» — подумав Тиріон.
— І страшна поразка для Півночі, певна річ,— зауважив Мізинчик,— але Роба Старка там не було. Юного Вовка й далі ніхто не переміг на полі бою.
— Що нам відомо про плани й пересування Старка? — запитав Матис Рован, як завжди, коротко й по суті.
— Він зі своїми розбійниками втік назад у Річкорин, покинувши замки, які взяв на Заході,— повідомив лорд Тайвін.— Наш кузен сер Давен у Ланіспорті
