Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні
Урешті-решт, із шістьох відчайдухів залишився тільки один. Але й він протримався недовго — Арія схопила каліку за поли одягу й швиргонула так, що той, перекинувши кілька стільців, пролетів футів тридцять, ударився об стіну й завмер.
Тим часом четверо рабів тихенько підняли ноші з головним священиком і швидко задріботіли вздовж східної стіни собору, прямуючи до виходу. Вершник помітив їх. Він стрибнув на вівтар, перекинувши ногами золоті тарелі, легко перелетів через тіла вбитих священиків і стрімголов помчав до виходу, наздоганяючи рабів із ношами.
Побачивши Ерагона, що перетнув їм шлях, четверо рабів уклякли на місці.
— Назад! — заверещав каліка-священик. — Назад!
Раби виконали наказ свого хазяїна, та було вже надто пізно. Позаду них, так і тримаючи послушника на плечі, стояла Арія. Тоді раби відчайдушно скрикнули й кинулись убік, поміж двома рядами гранітних стільців, але там на них уже давно чекав Солембум. Прищуливши вуха, кіт-перевертень загарчав так, що у Вершника аж мурашки по спині побігли. За якийсь час повз Ерагона прошкутильгала Анжела, озброєна кинджалом і двома дротиками — жовтим і зеленим. Вершник не міг надивуватися, звідки в знахарки стільки всілякої чудернацької зброї.
Раби вперто не хотіли кидати свого хазяїна й, трохи повагавшись, помчали прямо на Солембума, мабуть, тому, що кіт здався їм найменш небезпечним серед усіх супротивників. Та не так сталося, як гадалося.
Солембум видерся на стілець, напруживсь і стрибнув на раба, що біг попереду. Побачивши в повітрі кота, головний священик вигукнув щось прадавньою мовою, хоч Ерагонові й не вдалося розібрати жодного слова закляття. Але Солембум без жодних пригод дістався до раба, звалив його на підлогу й миттю ж загриз. Решта рабів перечепились через тіло небіжчика й… Захитавшись, ніби пліт на розбурханій хвилі, ноші перекинулись, а головний священик полетів шкереберть і затих, ударившись животом об один зі стільців.
Вершник був уже поруч. Кількома швидкими ударами він порішив двох рабів, а останній із них опинився в лапах Солембума, і той блискавично скрутив бідоласі в’язи. Настав час прикінчити й головного священика. Вершник попрямував до безрукого тіла, аж раптом хтось спробував зухвало вдертись у його свідомість і встановити контроль над усіма думками. Несподіваний напад змусив Ерагона зупинитися й зосередитись. Арія та Солембум теж заклякли на місці — очевидно, непроханий гість намагався пробити і їхні захисні бар’єри. Нічого не сталося тільки зі знахаркою. Щоправда, вона на мить зупинилась, але відразу ж попрямувала далі.
Головний священик зиркав на Ерагона з такою люттю, що здавалося, ніби його темні, глибоко посаджені очі ось-ось спалахнуть вогнем. Якби каліка мав руки й ноги, то неодмінно б спробував голіруч видерти Вершникові серце.
Коли Анжела підійшла ближче, тиск на Вершникову свідомість став іще більший. Ніде правди діти, головний священик був значно вправніший за своїх підопічних, адже вступити в розумовий бій одразу з чотирма істотами, та ще й якими — ельфом, відьмою, котом-перевертнем і Вершником — міг далеко не кожен. Більше того, каліка виробляв такі речі, з якими Ерагонові ще ніколи не доводилось мати справу. Він знаходив думки Солембума, сплутував їх із думками Арії, а до того клубка вплітав ще й думки Вершника. Священик так міцно затягував розумові вузли, що якийсь час Ерагон навіть не розумів, що відбувається.
Урешті-решт, Анжела звернула в прохід між стільцями, пройшла повз Солембума, який принишк на підлозі з настовбурченою шерстю, й обережно переступила через тіла вбитих Ерагоном рабів. Побачивши знахарку, головний священик заборсався, мов рибина, намагаючись відповзти якомога далі від неї. Тиск на Вершникову свідомість одразу ж поменшав, хоч ще й досі залишався досить сильний.
За мить знахарка зловісною тінню нависла над калікою, той перестав атакувати Ерагона й принишк. Одне-єдине, що виказувало тепер його життя — хриплувате й важке дихання. Хвилину-другу невеличка жінка й головний священик пильно дивились одне одному в очі. Потім каліка зойкнув і відвернувся, а на обличчі Анжели засяяла переможна посмішка. Знахарка вийняла зі складок своєї сукні маленький кинджал, чиє лезо виблискувало барвами призахідного сонця, і, схилившись до священика, тихо сказала:
— Ти повинен був знати моє ім’я, без’язикий… А знаючи його, ти б ніколи не наважився стати проти нас. Прийшов час його почути…
Голос знахарки перейшов на шепіт. Юнак не міг чути, що вона говорить, але добре бачив, як обличчя каліки поволі ставало білішим за крейду. За мить він злякано щось забелькотів…
— Цить, — крикнула Анжела й устромила кинджал каліці в груди.
Руків’я зброї спалахнуло яскравим білим сяйвом, а потім, після оглушливого тріску, розчинилось у повітрі. Спершу тіло священика стало гарячим, мов вогонь, а по тому набуло сірого кольору й розсипалось на порох.
— Щасливої дороги, — мовила Анжела, рішуче струснувши головою.
БЛАГОВІСТ
Ерагон здригнувся так, ніби прокинувся від нічного жахіття. Бій з головним священиком припинився так само раптово, як і почався. По залі полинуло калатання дзвонів — гучне й наполегливе. Вони навіяли Вершникові недобрі спогади про те, як під час перших відвідин Драс-Леони його переслідував разак.
«Мабуть, невдовзі сюди прибудуть Мертаг і Торнак, — подумав Ерагон. — Нам треба якнайшвидше вшитися звідси».
Він засунув Звук Смерті в піхви й простягнув його Анжелі:
— Тримай. Гадаю, тобі його не вистачало.
Знахарка вдячно кивнула, хоч Ерагон і не помітив її жесту, бо вже заходився шукати на бойовищі Брізінгр. Невдовзі він знайшов його й полегшено зітхнув. Звісно, меч Анжели був чудовою зброєю, а його лезо могло впоратися з будь-чим, та без Брізінгра Вершник усе одно почувався беззахисним.
Для того щоб знайти перстень і медальйон, знадобилося більше часу, але врешті-решт Ерагон знайшов і їх. Ще трохи перегодом, нишпорячи між стільцями, він відшукав і меч Арії. Не було тільки пояса Белотха Мудрого — той як у воду канув.
— Нема ніде… — зітхнув Вершник, потроху впадаючи в розпач. Він повернувся до стіни, за якою був вхід до підземних лабіринтів: — Може, вони покинули його в тунелях… Або в монастирі?..
Недовго думаючи, Ерагон прошепотів закляття, що мало показати йому ту місцину, де перебував зараз пояс. Але нічого не вийшло —
