Гра в чуже життя - Олена Гриб

Лін зніяковіла:

– Я хотіла запитати… Марку, кати ведуть тих, хто засуджений на смерть, а ти досить-таки живий.

Він здивовано присвиснув:

– Ну і ну! Ти сплутала мене з моїм батьком? Не може бути! Ми такі схожі? Я не пам’ятаю його обличчя…

– Але своє пам’ятаєш? Вас із першого погляду і не розрізнити!

Марк похитав головою, висловлюючи максимальний сумнів.

– Тоді чому мене все життя називали байстрюком? Друзі сім’ї, родичі… Вони постійно натякали, що… Неважливо. Це вже пройшло. Забудь.

– Пройшло чи ні, але тобі досі боляче, – тихо зауважила Лін. – Повір на слово, то все брехня. Ви дуже схожі! Що з ним сталося? Тобто… Якщо ти не хочеш говорити про це…

Гвардієць зло посміхнувся.

– Мій батько наступив на ті ж граблі, що й я, тільки покійна імператриця, нехай буде земля їй твердіша за алмаз, широтою поглядів не відрізнялася і трактувала любовний лист як змову проти країни. Я бачив його страту. Для дрібної сошки на кшталт палацового кухаря «Жорна» не передбачалися, а він був живучий… Варласт йому в підметки не годився! Після страти тіла викидають в особливо обладнаний котлован. Тато ще дихав, коли його тягли туди… Родичів пускали до мертвих, і мій дядько всадив батькові кинджал у серце, за що отримав п’ятнадцять років заслання в прикордонні землі. Мене він забрав із собою. Про це ніхто не знав, хоча зараз не бачу сенсу ховатися. Лін, я правдами і неправдами прийшов у гвардію задля помсти, але імператриця померла давним-давно. А принцеса… Тут інша історія, ти не зрозумієш… Та ніхто не зрозуміє! Я сам не розумію, як потрапив у цю прокляту пастку! З неї неможливо вирватися! Це сильніше за мене! Магія не залишає вибору, ти ж знаєш…

– Про що ти…

На Лін впала тінь, і закінчити фразу не вдалося.

– Ви тут як? – сяючи, запитала Зеліна. – Мала, тебе наречений зачекався, а покликати соромиться. Тобто це мені так здається, хоча… Ідеш?

– З Варластом що? – обережно поцікавився Марк.

– О, Варласт вже в іншому світі, кращому за цей.

– Він помер?

– Помізкуй трохи, світлячку! Я ж іще тут! – радісно заперечила руда.

– Ти тепер не богиня? Чудово!

– З дуба впав? А хто я тоді? Бог має бути в храмі, це факт, але у мене там з’явився, скажімо, заступник. Свобода неймовірно прекрасна! Не поспішай знову пускати слину, красунчику, мене ти цікавиш менше, ніж історія мого храму. Втім, якщо буде час і бажання…

– Май на увазі, Зел, – знущально протягнув гвардієць, – коли викроїш вільну хвилинку, я можу бути зайнятий! Або бажання не буде…

А Лін, не звертаючи уваги на «нареченого», підійшла до метаморфа і м’яко взяла його за руку.

– Хочеш відвідати вчителя? Я скажу імп… батькові, він знайде тобі заміну.

Карі глянув на неї, немов не впізнаючи, і обурено зауважив:

– Я поклявся, принцесо! Ходімо, проводжу до намету.

Лін похитала головою. Після випадку з Варластом і «Жорнами» вона воліла б пересуватися на самоті, однак як пояснити це донезмоги благородному і правильному хлопцю? Він же, навпаки, причепиться як банний лист, вишукуючи небезпеки і не розуміючи, що якщо вже в справу втрутилася магія, то користі від цих пошуків…

– Не варто. Мені є про що поговорити з принцом. Так, Геданіоте? – Гартонця їй було не дуже шкода.

Хоча навряд чи противник прилаштував ще одні «Жорна».

{15. Чеш – міра довжини, приблизно 0,5 м.}