Гра в чуже життя - Олена Гриб

Лін подивилася. Краще б вона цього не робила! Регенерація – не найприємніше видовище, особливо прискорена.

Дівчину занудило. Всі звуки немов віддалилися, перед очима плавали темні круги…

Повільно, щоб не показувати свій стан, вона попрямувала до Серця, розраховуючи хоч біля нього знайти опору й підтримку.

Порив вітру жбурнув їй в обличчя клаптик паперу, заляпаний кров’ю. Мимохіть подумавши, що десь напевно літають і шматки одягу Варласта, Лін пробігла очима рівні рядки: «Пане, смію вас… прийшло підтвердження з… більше немає сумнівів… обранець Владичиці… забезпечити його безпеку… повторюю, кошти не мають… Будь-яким способом повернути… хай щастить. З глибоким…».

Вона зітхнула. Так, Карі, всім ти потрібен… тепер, виявляється, і цій вашій богині… А вчитель твій, виходить, намагався повернути тебе будь-яким способом. Жорстоко… Простіше було б прибрати принцесу. А, можливо, Варласт вдався до радикальних заходів, лише випробувавши все інше?

Владичицю він, значить, цінував більше ніж учня! А навіщо відмовився від плану? Кільце… так, те кільце, яке він не захотів взяти… невже воно щось означало? Може, досвідчений метаморф зрозумів, що його створила магія богів, і злякався, що переходить дорогу самому Реху? Або хранитель вирішив, що підопічний буде в більшій безпеці поряд із принцесою? А вічне рабство?..

Ех, подумати про це варто було на свіжу голову.

Або забути навіки, бо в глибині душі Лін воліла б не знати відповіді.