Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

Вона перелетіла по шиферних дахах будинків до похилого даху бару, де побачила жінку через невеликий горішній люк. Він був відкритий, і вона прослизнула на горище, де зберігалися мішки з борошном та консерви. Вона замислилася, перш ніж набрати борошна в рот. Потім підкралася до краю горища, жінка сиділа внизу на іншій строні за голим столом. Патриція налаштувала рівновагу, а потім пройшла по балці, поки не опинилася над старою жінкою, а тоді нахилилася, наскільки могла, і допомогла собі руками.

А тоді сплюнула у суп старої. Жінка якраз говорила до когось іншого в кімнаті, мабуть, до дітей, і нічого не помітила. Після того як слина Патриції опинилася всередині жінки, вона отримала прямий зв'язок і змогла оцінити пізню стадію емфіземи, рак, що перебував у стані ремісії, який вже коштував старій жінці однієї легені, і подагру. Потрібна була година концентрації, і деяке нерозумне бурмотіння, щоб Патриція могла увійти в тіло старої і відновитити жіночу внутрішність так добре, як тільки могла. Вона зупинилася, коли тіло просто відмовилося виростити нову легеню, щоб замінити ту, яку жінка втратила.

Нічне небо виглядало переповненим Патрицією, коли вона лежала на нерівній травичці того поля, де випала з дирижабля. Занадто багато зірок світили занадто сильно. Вона лежала там годину, перш ніж дирижабль спустився достатньо низько, щоб кинути для неї сходи. Вона піднімалася повільно, її кінцівки були хворі і слабкі. Кано вручив їй бутерброд та банку імбирного ефіру і намагався продати кілька акцій студії Zumba. Цього разу Канот був молодим німцем з голеною головою.

Після цього Патриція почала з'ясовувати, як використовувати речі, про які вона дізнавалася в Еліслі для Лабіринту, і як використовувати Лабіринт в цілительстві Еліслі. Кілька студентів відсіялися після випробування випадковим східноєвропейським містом — таким чином, Патриція могла стати почесним членом одразу кількох груп.

Одного разу вночі вона курила сигарети з гвоздики з крутими дітьми, після відбою, всередині каверни димоходу, яким давно не користовувалися, у Малому будинку Елтіслі. З ними була Дянта, пухка як лебідь — лідер групи — яка, за чутками, була дочкою графа чи щось подібне. Поряд з Патрицією сидів Тейлор, який перестарався з фарбою та підводкою для очей, у шкіряній куртці. Напроти Патриції сидів Самір, який носив чорні сорочки зі стоячими коміром, які робили його сором'язливе, злегка кінське лице дорослим і вишуканим. Плюс Тобі, шотландка з вихором червоного волосся і сережками. І ще кілька дітей, які іноді примикали до них. У стінах червоно-цегельного димаря траплялися сліди древньої сажі.

Патриція і Тейлор кайфували, передаючи цигарку один одному, а дим від гвоздики щипав Патрицію всередині. Вони ділилися дивовижними історіями про своє життя за стінами Еліслі Мейз, з усіма переживаннями, які змусили їх усвідомити, що вони мають зв'язок з деякою невідомою силою. І Патриція виявила, що вона розказує про те, що вона пам'ятала про Парламент, Дірппдірппйепалонга і Дерево, перш ніж усвідомила, що вона робить.

— Це химерно, — сказав Тейлор.

— Це дуже дивно, — сказала Дянта, нахилившись вперед і заворожуючи Патрицію темними, захоплюючими очима. — Розкажи нам більше.

Патриція розповіла всю історію з самого початку, трохи докладніше цього разу.

Наступного дня вона згадала, що не повинна була розказувати про Дерево. Чи непокоїться хтось з цього приводу? Вона заглянула до Літературного класу — Кармен Едельштейн читала Трула і Крісейда, але не демонструвала жодних ознак хвилювання.

Тієї ночі, коли Патриція вже готувалася лягти у ліжко, у двері постукав Тейлор.

— Давай з нами в димохід, — сказав він з посмішкою. Група в неробочій трубі була вдвічі більшою, ніж раніше, тому для Патриції ледве знайшлося місце. Але всі хотіли почути про Дерево.

Чим більше разів Патриція розповідала історію, тим вона ставала реальнішою: з драматичними штрихами та кращим закінченням. Вона додала більше подробиць, подібно до того, що відчувала вітер, який проходив через її незграбну духову форму, а також, як мерехтіли дерева, коли вона летіла до серця лісу. Третьої ночі, коли Патриція розповідала історію третій групі дітей, Дерево стало набагато красномовнішим.

— Воно сказало, що ти захисник природи? — спитав молодший хлопець з Кот-д'Івуара, якого звали Жан Жак.

— Дерево сказало що ми всі, — сказала Патриція. — захисники природи. Типу, проти будь-кого, хто хоче заподіяти їй шкоду. Ми всі. У нас особлива мета. Це все, що сказало Дерево. Воно було схоже на ідеальне дерево в самому серці лісу, яке можна знайти, тільки якщо хтось покаже вам дорогу. Птах взяв мене туди, тому що я була дуже малою.

— Ви можете відвести нас до цього? — запитав Жан-Жак, такий збуджений, що не міг дихати.

Незабаром у них з'явився відповідний клуб. Вони збиралися разом вночі, дюжина дітей, і розповідали, як вони збираються знайти серце лісу і Дерево, про яке розказувала Патриція. І як вони збиралися захищати природу від когось, хто хотів завдати їй шкоди. Як найви. Патриція була тою, хто бачив Дерево, а Дянта була тою, хто міг сказати: — Ми всі однодумці, — і всі підбадьорювались.

— Ми розраховуємо на вас, — сказала Дянта Патриції низьким, довірливим тоном, торкаючись її плеча. Патриція відчула хвилювання до глибини душі.

— ...і Дерево було величезне, у сорок або п'ятдесят футів заввишки, і це не був дуб або клен, або якийсь вид, який я бачила раніше. Воно мало гілки, як великі крила, і місячне світло проходило через