Право на шанс - Олена Гриб

Моя щелепа відвисла. Вона знала? Знала, що поруч живе демон, і не донесла владі? Тому, хто знайде шкідливу незареєстровану (або поцуплену, як у випадку Ферна) нечисть дають винагороду в розмірі від десяти до п’ятдесяти золотих монет. Вони з сестрою купили б Борсуки і ганяли б міських радників за свіжими пиріжками!

– Чо… Чому… – я почала заїкатися, зрозумівши, що можу подати їй гарну ідею. – Чому ти не сказала?

– Що Ферн вільний? Хіба ви не знали? Ніколи б не припустила. – Мела знизала плечима. – Його пов’язує тонка нитка з твоїм перснем, але її легко порвати. Перстень для нього як дім. Орієнтир.

– Не заявила в ратушу? – випалила я. – Це ж не просто багатство – цілий скарб!

Вона глянула на мене як на божевільну.

– Хіба воно того варте? Зруйнувати чиєсь життя заради вигоди… Не забувай, з цим довелося б жити.

Вуха спалахнули, і я, невиразно пообіцявши зайти пізніше, втекла у свою холодну непривітну халупу. Мені було по-справжньому погано. Несвідомо Мела нагадала про мою сутність. Вона не хотіла руйнувати життя сторонньої людини заради вигоди… А скільки життів зруйнувала я, керуючись винятково примхами? Навіть після років, що навчили мене бачити не тільки себе, якби я опинилась на її місці, то не вагалася б ні єдиної миті.

– Як вона дізналася про мене? – набридливо бурмотів Ферн. – Невже… Не вірю… Ніколи раніше… Ти взагалі слухаєш, Тає?

Я слухала – і не чула. Так, Мела знала ім’я демона, але мене це хвилювало значно менше, ніж усвідомлення того, що вона, по суті, була моєю протилежністю, і ми ніколи не змогли б знайти спільну мову.