Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

- Нічого такого…

- У тебе були знайомі в Королівському університеті магії? – чи не вперше в голосі лірійця промайнула допитливість.

- Ні. З чого ти взяв? – вона навіть подивилася на нелюда.

- Цей символ вигравіруваний на ґудзиках студентської форми.

На мить їй здалося, що земля втікає з-під ніг, вона навіть похитнулася. Лірієць одразу ж наблизився і притримав її за плечі. А вона наче наяву побачила заляпаний кров’ю білий халат, і шматок чорного рукава з яскравим золотим ґудзиком. Андрея побачила його за мить до того, як скальпель розрізав її око. Відпустивши її плече, лірієць відвів погляд.

- Несолодко тобі було…

- До цього причетний ще хтось… Хтось з Королівського університету магії, - тремтячим голосом промовила дівчина.

- З цим не посперечаєшся, і секретар Рім, і покидьок Мерин уже давно не студенти.

Як? Як він може так спокійно про це говорити? Наче його це жодним чином не стосується, наче…

- Та що з тобою не так? – врешті не витримала Андрея.

Пролунав грім за мить до того, як вдарила блискавка, і очі лірійця спалахнули загрозливим фіолетовим сяйвом.

- Відколи король змінив порядок спадкування престолу, Королівський університет магії став центральним вишем Окти. Мені потрібно пояснювати чому?

- Король обиратиме спадкоємця з випускників університету, - пригнічено відповіла Андрея.

Лірієць усміхнувся, і від цієї його усмішки її тілом прокотилося тремтіння. Вмів цей нелюд наводити жаху. І він же був одним із випускників Королівського університету магії. Якщо так подумати, король відвідував Відомство декілька разів, зустрічався з Главою, проводив з ним багато часу…

- Ти був одним із претендентів? – озвучила Андрея зрештою свої підозри.

- Навіть, якщо і так, ми уже навряд чи дізнаємося правду.

- Ти був претендентом і тебе усунули, - впевнено промовила дівчина, проігнорувавши слова лірійця - Думаю, у них є свій кандидат…

- Ти завжди робиш висновки на основі здогадок? – примружившись запитав чоловік.

- А ти ні? – нелюд тільки руки на грудях схрестив. – Що ж, тоді назвемо це жіночою інтуїцією.

Чоловік заплющив очі, глибоко вдихнув, а коли розплющив, вони уже не світилися примарним сяйвом.

- Байдуже, як ти це називаєш. Просто живи своїм життям. Про цих виродків я подбаю сам…

Іншими словами, забудь про все і не плутайся під ногами.

- А говорила, що не можеш читати моїх думок, - не упустив можливості поглузувати лірієць.

В приступі гніву Андрея змела рукою чашку з підвіконня, і та розлетілася на дрібні шматочки, зіткнувшись з протилежною стіною.

- Не забувай, що це я витягнула тебе з петлі, і у мене все ще є влада над тобою, - загрозливо промовила дівчина.

- Жаль чашку, - повністю проігнорував її слова нелюд.

Його байдужість. Те як він поводився, що говорив… На мить здалося, що лють поглине її повністю. Андрею буквально розпирало від емоцій, а він просто стояв навпроти і дивився на неї своїми байдужими фіолетовими очима. І піймавши його погляд, вона відчула як заспокоюється.

Нелюд… От і все що про нього треба знати. Вона чекала від нього людської поведінки, знайомої, звичної людям реакції. Але він не був людиною.

- Можливо, нам все ж вдасться знайти спільну мову, - щойно її серце повернулося до звичного ритму, промовив лірієць і протягнув руку до її голови.

Андрея інстинктивно ухилилася і відійшла на декілька кроків.

- Не торкайся мене, - холодно і можливо навіть дещо грубо промовила вона.

Але лірієць і на це ніяк не відреагував, тільки руку опустив, попередньо окинувши її розгубленим поглядом, наче сам від себе не очікував такого жесту. І це було не вперше, а тому…

- Наскільки близько ти був знайомий з попередньою власницею цього тіла? – тихо запитала Андрея.

Очі лірійця на мить зблиснули, але це була єдина реакція, яку він собі дозволив.

- Тобі краще цього не знати. І я мовчу не тому, що хочу від тебе щось приховати – тобі доведеться вдавати наче втратила пам’ять. Буде дивно, якщо ти раптом пригадаєш те, чого можливо і знати не могла.

- Що в цьому такого? – обурилась мимоволі дівчина, але одразу ж взяла емоції під контроль.

Він нелюд… Просто нелюд, якому все людське незнайоме.

- Я можу приховати те, що ти пам’ятатимеш з попереднього життя. Можу, обнулити твою пам’ять з моменту воскресіння, і до визначеної миті, але я не зможу вплинути на твоє сприйняття, на твої емоції. - Доведеться прийняти це пояснення, хоч вона так і не зрозуміла точної причини. – Я, звичайно, помітив, що ти раніше не була магом, але як можна нічого не знати про магію?

Чомусь тон, яким він це сказав, змусив її відчути вину, наче вона і справді повинна була цікавитись цим раніше. Вона навіть відвела погляд на мить, але уже наступної, різко підняла голову і заглянула лірійцю прямо в очі.