Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

- Наче ти звідти вилізав, - собі під носа пробурмотіла дівчина.

У відповідь на її слова губи лірійця здригнулися в усмішці, і він розмістив долоні по обидва боки від її голови.

- В ідеалі для заклять такого рівня потрібен тілесний контакт…

- Обійдешся, - обірвала його Андрея, і зиркнула на нього вороже.

Лірієць продовжував усміхатися. І усмішка ця примушувала її нервувати. Він же не зробить нічого поганого? Це буде просто нелогічно. Для чого тоді було їй допомагати.

- Припини, це відволікає, - ще ширше усміхнувшись попросив нелюд.

Андрея насупилась і засопіла обурено. Тобто, їй тепер і думати не можна? Цей лірієць!.. Як взагалі можна бути таким?

Тихий смішок все ж зірвався з його губ, після чого нелюд піймав її погляд, і вона відчула, наче тоне.

- Ось так, - заспокійливим тоном промовив Лірен, і паніка відступила. – Щоб приховати твої спогади від інших, я впливатиму на ту частину головного мозку, яка відповідає за пам'ять, тому короткочасна амнезія, цілком нормальне явище. – Від обурення у неї прискорилося серцебиття, але вона так і не змогла нічого сказати, її тіло наче паралізувало. – Я сказав це, не для того, щоб тебе попередити, а для того, щоб ти не так сильно злилася, коли згадаєш усе. Хоча, не думаю, що це так уже й важливо. - З цими словами він наблизив до неї своє лице і тихо шепнув: - Нуллум…