Сабіт. Її перевертень - Влада Калина

- За що? За рубці? Я нічого не пам'ятаю! Відповідай!!! - розвернув її обличчям до себе, та зазирнув у вічі. Очі повні сліз.

Зараз вона нагадувала невинне, злякане, розгублене дівчисько, що й саме не знає за що мене так яро ненавидить… Чого не міг згадати і я.

Я знову відпустив її. Геть забув, що вона поранена. Їй і так те плече болить, ще й я вчепився, як кліщ.

Незнайомка однією рукою тримала ковдру, іншою перебинтоване плече. Дивилась на мене немов на Диявола, хоча це я ще не перетворювався. Що буде коли вона побачить мене у повню? Хоча, вона вже бачила мене і це погано скінчилося. 

- Звати тебе як? - важко дихаючи від нашої перепалки, трішки заспокоївшись, запитував я. Може хоч ім'я згадаю, бо з обличчя нічого не виходить.

Вона мовчала. От, дурепа! І цим бісила мене, та виводила із себе. 

- Ти що глуха?! - продовжував настоювати на своєму я. Мені ж потрібно дізнатися, як її в чорта звати, тоді я дізнаюсь, хто прислав мені цей неакуратно завернутий подарунок, з великими сірими очима, що дивляться наскрізь мене. Відразу хочеться крізь Землю провалитись.

- Ну! Ім'я! - зробив крок до неї. Шльондра все ще мовчала. Здається вона мене все ж таки не боялася. Ну, звісно ж, мабуть пройшовши те, що я зробив з її грудьми, вже нічого не боятимешся. 

- Ти ж знаєш, як звати мене? Тоді скажи, як звати тебе! - знову крок з моєї сторони, і тишина у відповідь з її.

-Ти, що знущаєшся з мене?!!! - я так крикнув на всю спальню, що стіни затремтіли, а вона ні. Вона не тремтіла, вона просто впала прямісінько мені під ноги, без свідомості.

О, прекрасно!

Я таким способом ніякої інформації в неї не дізнаюсь. 

- Господарю, ваша вода, - тітка Марина відчинила двері. - Господи, чого вона на підлозі? - здивувалась вона, і підбігла до мене. - Що ви з нею зробили? Я коли йшла з відси, то дівчина лежала на ліжку!

- Нічого я їй не робив, - присів та підняв на руки… знову… це кістляве тіло, що валялося на моїй підлозі. 

І вона ще хотіла боротися зі мною? Та ця дівуля ледве ходить! 

Незнайомка знову бухнулася на мою постіль, на якій сьогодні мав спати я… ну, в мене були такі плани. 

- Ви геть не вмієте поводитися з жінками, - все ще бурмотіла Марина, стоючи поруч.- І чому вони тільки бігають за вами? Ви ж невихований, жорстокий, та ще й п'єте по чорному. - Марина протянула мені стакан з мінералкою.

- Бачила б ти мене голого, знала б за що! - усміхнувся я, перехиливши стакан до роту.

- Тьху! Безсоромний!... 

- Ох, тітко Марино, ви мене читаєте, як розкриту книгу. От тільки п'ю я від того, що ненавиджу своє життя.

- Сабіте, синку… ти ж знаєш, я завжди поруч. Ти не винен в тому, що сталося. Чуєш? Тебе перевертнем ВІН зробив, ти ж не просив.

- Краще б я помер тоді! Краще б помер!

- Не говори так.

- Тітко Марино, а ви випадково не знаєте, може є ще десь перевертні? - я дивився на неї з такою надією в очах. То була надія на те, що вона відповість:"Є"... але…

- Ти синку гадаєш, що ці рубці залишив хтось інший? - кивнула на лежачу дівку.

- Я б дуже цього хотів.

- Нажаль Сабіте, наскільки мені відомо ти єдиний такий.

- Мені від цього не полегшало...

Довелося спати в сусідній кімнаті, так як на моєму ліжку лежала ця дика незнайомка, що як виявилось ненавидить мене. 

Марина сиділа біля неї цілісіньку ніч, та збивала жар. Мабуть дівка промокла на дощі, тому і захворіла.

А мені виспатися так і не вдалося. Все крутився з боку на бік. То жахіття снилися, то голі дівки, то сірі очі цієї "халепи", що звалилася мені на мій хмільний жбан.

Прокручува в голові усіх баб, що знав, та намагався згадати цю. Таке як-то знайома, і водночас ні… Та хрін його знає! Я заплутався!...