Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
— При чому тут це?!? У мене всередині… монстр сидить. Коли я намагаюся ворожити, він на людей кидається. А ще, здається, намагається мене з’їсти.
— Це нормально. Стандартний ефект при контакті чорного мага з Шерехом, посилений застосуванням Кайданів. Не психуй! Ти не перший і не останній. З приводу Кайданів: якщо не підтвердити закляття мінімум тричі протягом першого місяця, ефект блокування розсіюється за три тижні, відповідно, поведінка Джерела знову стає передбачуваною. Тобі ж, як щ пригадую, доктор ворожити заборонив? І ще заборонить, скажімо, на місяць, відсутність магії я тобі влаштую. Але до Шереха доведеться притерпітися — повністю закрити йому доступ до твоєї свідомості не можна. З Силою своєю ти впорався, впораєшся і з ним. Головне — не сюсюкай.
Та-а-а. Я явно не врубаюся в стиль чорних магів. Це все біле виховання мене зіпсувало.
— Тобто, мені нічого не буде?
— Чому — не буде? — здивувався він. — У справу твою все запишемо, зараз Паровоз повернеться, ти даси йому показання. Одразу і контракт складемо — зі мною працювати будеш.
— Ні! — жахнувся я. — Мені ж іще вчитися рік, і у мене з фондом Роланда договір. Я алхіміком бути хочу
— А хто тобі заважає? Задіювати тебе будемо як чаклуна запасу — в міру необхідності. І тобі буде простіше, і для «нагляду» економія. З фондом Роланда я питання врегулюю, там хлопці з розумінням сидять. І, взагалі, — він суворо прищурився, — ти що, хочеш відповісти за усією строгістю?
Навіть знати не хочу, що це означає!
Не пройшло і години, як я став позаштатним співробітником НЗАМПІС під кодовим псевдо «Чорний Лицар», а капітан Бер, з почуттям глибокого задоволення, підшивав мою анкету в справу нелегального бойового мага (матеріалів там тепер було на пару смертних вироків і три довічні ув’язнення). Магія, яка доставляла мені у ці дні стільки клопоту, не відчувалася і не спостерігалася. Дамочка дуже знайомої зовнішності проникливо вітала мене з гідним початком кар’єри і намагалася розкрутити на одкровення з приводу потрійного вбивства (чи не почуваюся я трохи самотньо?). Я тупо відповідав, намагаючись зрозуміти, з якого моменту моя доля заклала такий крутий віраж. Все почалося з Бели? Чи з книги? Чи із запису того першого кристалу? А, може, одразу з народження?
І як, питається, я умудрився стати одним з цих людей?!!
V. Учень диявола
6. Той, хто сказав, що діти — квіти життя, або не кінця продумав свою асоціацію, або слабо уявляв собі працю садівника.
Глава 25
За вікном повільно танцювали сніжинки — підлітали до вікна, виблискували, і тут же ховалися у темряву. Я пробував хоча б на секунду вгадати, втримати в голові їх політ, але нічого не виходило.
— Тангоре!
Я, тут, тут. А куди я подінуся? Яке холерне ушкодження ґлузду примусило мене повірити виступам чорного мага (чорного!!) і підписати цей клятий контракт? Напевне, винна травма, завдана Шерехом (і за це він мені теж відповість!). Десь місяць я перебував у щасливому незнанні про те, у що вляпався, рівно до того моменту, поки не закінчився курс прийому блокаторів. А потім містер Сатал викликав мене, велів забрати Макса з віварію «очистки» і пояснив зміст документу ще раз.
Наприклад, той пункт, де «навчання — безплатно», це, виявляється, що тепер, щоб відмовитися від того навчання, треба хіба неслабо доплатити.
— Тангоре, чим ви зайняті?!
Треба було погоджуватися на тюрму, блокатор би вони мені і так дали — нікуди не ділися б. В кінці кінців, допомагати людям, які постраждали від потойбічного, — їхній прямий обов’язок А тепер я зв’язаний контрактом на п’ять років, і мені доведеться сильно постаратися, щоби не підписати його ще раз — над чорними магами постійно нависає той чи інший суспільний обов’язок. В смислі, суспільство постійно думає, що ми йому щось там винні.
Можна було спробувати саботувати, але щось мені підказувало, що від цього все стане лише гірше.
— Я вже закінчив, сер.
— Ти закінчиш, коли доповіси про виконання завдання!
— Сер, я закінчив!
— Молодець.
Коли Сатал лається — це нормально, нецензурну лексику в його виконанні краще не сприймати всерйоз. Коли він стає справді небезпечним, то починає висловлюватися вишукано-літературною мовою, з непростою, не підлаштуєшся, вимовою благородного джентльмена, який втоптує співрозмовника в болото, не знімаючи білих рукавичок. У мене була туманна підозра, що через високу посаду пан координатор надто вже затискає в лещатах свою чорну натуру при сторонніх, і недолік неформального спілкування добирає на мені. Типу, такий вияв довіри. А мені що робити? Я ж от-от лише відчув себе главою роду! Скуштував той жаданий плід. А тут знову опинився в положенні учня, причому, учнівство Сатал сприймав у найбільш архаїчному сенсі цього слова (це коли підмайстри терпіли побиття і прали майстрові шкарпетки).
Цікаво, якщо я вб’ю старшого координатора регіону, це якось посилить покарання, яке мені зараз грозить? Пофіг. Проблема лише в тому, що ніякої впевненості в можливості успіху у мене не було — надто вже він, сволота, був майстерним у своєму ремеслі. Я вирішив діяти як справжній асасин — приховувати свої наміри до того часу, поки не наберу достатньо сили.
— Добре, — недбало кинув Сатал, розглянувши схему, яку щ для нього склав (я мучився над нею дві години!), до практичних занять ми ще не приступали, оскільки, на його погляд, мені слід було «відшліфувати теорію». — На сьогодні все. Можеш іти!
— Вибачте, сер, — я змушений був бути ввічливим, — скоро починаються новорічні канікули. Я хотів би залишити Редстон на два тижні, це можливо?
Він зробив незадоволену гримасу:
— Навіщо?
— Я обіцяв братові відвідати його. Брат — білий.
Це важливе доповнення: усі діти переживають, коли їм щось обіцяють і не виконують, але для маленького білого це просто шок.
— Зрозуміло. Пиши рапорт!
Рапорт!! І це називається «позаштатний співробітник»?!! Що ж буде далі? Далі буде то, що він почне відправляти мене на завдання.
Треба навчитися готувати отруту.
— До побачення, сер, — мені вдалося залишити кабінет, зберігаючи крижаний спокій. Ось як я вмію!
В коридорі, посміхаючись, стояла емпатка. Мабуть, вони працюють парою.
— Здрастуй, Томасе! Як у тебе справи?
— Все чудово, міс Кевінахарі. Я роблю великі успіхи!
Наприклад, в тому, щоби брехати в очі емпату.
— Так, мій хлопчику, — підтвердила вона. — Але при щирій посмішці зовнішні кутики очей трішечки опускаються!
Треба навчитися готувати отруту і випробувати на ній.
Другий, «начальственний» поверх був тихим і темним. На той час, як мої заняття закінчувалися, в поліцейському управлінні залишалися лише нічні чергові і ті маніяки, хто готовий