Танок драконів - Джордж Мартін

Тиріон

Усю дорогу через вузьке море він пиячив.

Кораблик був невеличкий, каюта — ще менша, однак капітан не випускав свого пасажира нагору. Від гойдання палуби під ногами в Тиріона починало вирувати у животі, а бридка їжа, вивергаючись назад, смак мала ще бридкіший. Але навіщо солонина, твердий сир і хліб з хробаками, коли є вино? Червоне й кисле — і дуже міцне. Іноді він і вино вибльовував, але його було подостатком.

— На світі повно вина,— пробурмотів він у темряві своєї каюти. Батько терпіти не міг пияків, та хіба вже не байдуже? Батько мертвий. Тиріон його убив. «Стріла в живіт, мілорде, все для вас. Якби я краще стріляв з арбалета, зміг би влучити у прутень, яким ти мене зробив, клятий ти вилупку».

У трюмі день не відрізнявся від ночі. Тиріон лічив дні за тим, коли приходив юнга і приносив їжу, якої він усе одно не їв. Приносив юнга ще й відро і щітку, щоб прибрати.

— Це дорнське вино? — одного разу поцікавився у нього Тиріон, висмикуючи з бурдюка корок.— Нагадало мені про одного гада. Жартун він був — ну, поки його не привалило горою.

Юнга не озвався. Він був бридкий з лиця, однак усе одно симпатичніший, ніж такий собі карлик з обрубком носа та близною від ока до підборіддя.

— Я тебе чимось образив? — запитав Тиріон, поки хлопчина драїв підлогу.— Чи тобі наказали не говорити до мене? Чи який-небудь карлик надурив твою матінку?

Це теж лишилося без відповіді.

— А куди ми пливемо? Та скажи вже!

Джеймі згадував вільні міста, однак не сказав, яке саме конкретно.

— У Браавос? Тайрош? Мир?

Тиріон віддав би перевагу Дорну. «Мірселла старша за Томена, за дорнськими законами престол має належати їй. Я допоможу їй заявити свої права на нього, як і пропонував княжич Оберин».

Але Оберин загинув — голову йому розтовк на криваву кашу броньований кулак сера Грегора Клігана. А без тиску Червоного Гада хіба Доран Мартел узагалі розглядатиме таку ризиковану інтригу? «Натомість радше закує мене в кайдани та вручить назад любій моїй сестричці». На Стіні було би безпечніше. Старий Ведмідь Мормонт казав, що Нічна варта потребує таких людей, як Тиріон. «Та, може, і Мормонт уже мертвий. Може, лордом-командувачем уже став Слінт». Цей різницький син навряд чи забуде, хто саме заслав його на Стіну. «Невже мені справді хочеться решту життя їсти солонину й кашу в товаристві убивць і злодіїв?» Щоправда, решта життя навряд чи буде в такому разі дуже довгою. Про це потурбується Джанос Слінт.

Юнга, намочивши щітку, рішучо тер підлогу.

— А ти не бував у будинках розпусти в Лісі? — поцікавився карлик.— Не туди діваються повії?

Тиріон не міг пригадати, як валірійською буде «повія», та й вже й не треба було. Хлопчина застромив щітку назад у відро й пішов собі.

«Вино мені голову затуманило». Читати валірійською він навчився від свого мейстра, ще коли пішки під стіл ходив, але та мова, якою розмовляють у дев’ятьох вільних містах... це не просто діалект, а дев’ять діалектів, з яких уже нова мова формується. Тиріон трішки балакав браавоською, мав поверхневе уявлення про мирську. У Тайроші він зможе відбрехатися від собак, обізвати кого потрібно шахраєм і замовити собі елю, і все завдяки одному перекупному мечу, з яким познайомився в Кичері. «У Дорні бодай загальною мовою розмовляють». Як дорнська кухня й дорнські закони, дорнська говірка присмачена ройнарськими слівцями, але її можна зрозуміти. «Дорн, так, мені підійшов би Дорн». Тиріон заліз на ліжко, чіпляючись за цю думку, як дитина за ляльку.

Ніколи Тиріон Ланістер не засинав з легкістю. А на кораблі сон узагалі приходив рідко, хоча час до часу вдавалося нажлуктитися вина так, щоб вирубатися. Тоді бодай обходилося без мрій і сновидінь. За своє коротке життя він забагато мріяв. «Ще й так безглуздо: про любов, справедливість, дружбу, славу. Можна ще помріяти про те, як стану я рослявим». Усе це недосяжне, знав тепер Тиріон. Не знав тільки, куди діваються повії.

«А куди діваються повії?» — запитав тоді батько. Останні його слова — і які слова! А тоді арбалет гримнув, лорд Тайвін знову сів, а Тиріон Ланістер отямився, коли вже дибав разом з Вейрисом крізь темряву. Невідомо як спустився шахтою, здолав усі сто тридцять щаблів, щоб повернутися в кімнату, де в пащі залізного дракона жахтів жовтогарячий жар. Але Тиріон цього не пам’ятав. Йому пригадувався тільки звук, з яким вистрілив арбалет, і сморід: це випорожнився кишківник. «Навіть помираючи, татусь примудрився мене обісрати».

Вейрис провів Тиріона тунелями, але дорогою вони не розмовляли, аж поки не вийшли на поверхню на березі Чорноводої, на якій Тиріон здобув видатну перемогу і втратив носа. Саме тут карлик обернувся до євнуха й мовив: «Я убив батька»,— таким самим тоном, яким можна було б сказати: я забив пальця.

Старший нашіптувач одягнений був як жебручий брат — у побиту міллю брунатну домоткану рясу з каптуром, який приховував пухкі гладенькі щоки й лису круглу голову. «Не слід було вам лізти на ту драбину»,— докірливо озвався євнух.

А куди діваються повії? Тиріон застерігав батька не вимовляти цього слова. «Якби я не вистрілив, він зрозумів би, що всі мої погрози — порожні слова. Відібрав би в мене арбалет, як колись давно відібрав Тишу. Він уже підводився, коли я його вбив».

«Я і Шей убив»,— зізнався він тоді Вейрису.

«Ви добре знали, що вона собою являє».

«Знав. Але не знав, що собою являє мій батько».

«Вже знаєте»,— захихикав Вейрис.

І євнуха теж слід було вбити. Трішки більше крові на руках — хіба не байдуже? Тиріон не міг би сказати, що саме спинило його кинджал. Не вдячність. Вейрис рятував його від меча ката лише з примусу Джеймі. «Джеймі... Ні, про Джеймі ліпше не думати».

Карлик відшукав непочатий бурдюк вина та присмоктався до нього, як до жіночої цицьки. Кисле червоне побігло підборіддям і просочило брудну сорочку — ту саму, в якій він і в камері сидів. Підлога хиталася під ногами, й коли він спробував підвестися, правий бік корабля підстрибнув, і Тиріон втелющився в перебірку каюти. «Шторм,— вирішив він,— або я п’яніший, ніж гадав». Виблювавши вино, він деякий час лежав у калюжі, міркуючи, потоне корабель чи ні. «То це твоя помста, батьку?