Устина - азовська відьма - Таня Мальована

—Й без тебе голова болить, — пожалілася вона вже на звичні гучності.

—Потім тобі все поясню, тим паче на грець воно їй вже потрібно було.

Я тільки мовчала переводячи погляд з одного на іншого, не помітять той добре.  Бо ще чогось сьогодні я не винесу.

—Ходімо, вдома поговоримо, — сказав Іван, але щелепи його ходили від злості.

— Ходімо. Устино збирай речі й закинь до кабінету, — Сказала Стефа й зникла у порталі розчиненими Сірком.

—Нарешті тиша, мої вушка не спроможні таке терпіти, — пожалівся мені кролик коли ми залишилася вдвох.

— Дякую тобі, — я почухала свого велетня.

—Та, що я, ото тільки трішки силу пере направив. А почухай ще? — благав пухнастий  Я не змогла йому відмовити та взяв на руки, одночасно гладячи животик.

—Устино! — голос Богдана прорізав тишу нашого спокою.

—О, ще один. А я казав гени, — буркнув кролик прижимаючи вушка й ображено засопів.

На галявину вийшов стурбований Богдан його погляд не віщував нічого доброго.