Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона - Аманді Хоуп
Захотілося відважити йому запотиличник, але на двадцятип'ятирічного дядька якось рука не піднялася.
Поки ми сперечалися, принц перебував у несвідомому стані.
- Вань, а чого це він в себе не приходить? - звернула я нарешті увагу на дивну кому Дракона.
- Напевно, віддача від магії. Він так може добу проспати, а то й більше.
- Але ми не можемо так довго чекати! - злякалася я, мимоволі озирнувшись в той бік, куди тікали залишки ворожого війська.
- Так, - погодився Іван, почесавши потилицю, що говорило про активну мислительню діяльність брата. - Я можу понести його за допомогою магії, але боюся, надовго мене не вистачить. Ще й я тоді слягу трупом. Треба спорудити з гілок волокушу, і ми зможемо його тягнути вдвох.
- Стривай, може краще подивитися що-небудь в залишеному таборі ворога?
Ми переглянулися. З того місця, в невеликому овражці, де зараз сиділи нас було невидно. Але коли почнемо рухатися, невідомо, що може статися. Якщо вороги надумають повернутися - візьмуть нас тепленькими. Без принца нам з братом не впоратися.
- Ні, погана ідея, спростувала я власну пропозицію.
- Так, ні, Світлано, ідея, якраз хороша, - заперечив Іван і, окинувши оцінюючим поглядом навколишній пейзаж, додав. - Будь тут, я швидко збігаю.
- Вань, - схопила його за руку стривожено, але бачачи, що налаштований рішуче, неохоче погодилася. - Будь обережний!
- Не дрейф, сестричко! - підморгнув він мені, і обережно вибрався з невеликого яру. Обернувшись, махнув рукою заспокійливо.
Він зник з виду, а я залишилася чекати. Серце забилося швидше у хвилюванні.
«Хоч би у нього все вийшло!» - закривши очі, повторювала, немов молитву.
Дракон спав глибоким сном, притулився до грудей, і прислухалася до ритму серця. Ритм був правильний, як у сплячого. Виконала все чисто автоматично, спрацювала вироблена звичка бути точно впевненою, що з пацієнтом все в порядку.
Уважно придивилася до його обличчя. У спогадах воно бачилося трохи іншим, чи це так здається? Зараз ніби спостерігала вперше. Принц змінився, мабуть, ходіння по світах позначилося? Схуд, контур вилиць став різкішим, красивий грецький ніс начебто загострився, губи потріскалися. Тільки шалено хочеться до них доторкнутися. Ресниці довгі, а я раніше і не помічала. Провела пальцем по красивому вигину брів. Як же мені з ним бути?
Не такі прості були наші стосунки, як хотів представити цей підступний чоловік. Скільки ще таємниць він приховує? І як мені докопатися до суті?
Озирнулася навколо, немов злодюжка, який збирається вчинити злочин. Нахилилася і швидко поцілувала, відчувши смак солоних губ і вловивши запах шкіри. Серце в ту ж хвилину кинулося у п’яти, а мене обдало хвилею жару. Треба ж, від однієї думки в жар кидає. З такими експериментами треба бути обережнішими.
Зараз він ніяк не може магічити, а значить, вся справа не в ньому, а в мені. Це я втріскалася по самі вуха.
Що ж мені тепер робити?
Шкода, що я згадала все. І коханку, що покидала будинок, і його погляд, коли в мені бачив вбивцю. І холод, що скував мою душу, після арешту.
Чи такий він простий, як хоче здаватися? Чи він прийшов за мною в наш світ?
Не безпричинно я від нього бігла. Що буде зі мною, коли ми доберемося до палацу? Ким мене він представить, раз дочку лікаря стратив? Наскільки добре я знаю цю людину, щоб довірити їй своє життя?
Згрішувала то я з ним з ясним розумінням, що все одно нам не бути разом.
Навіть не знаю, чи пішла б я за ним в цей світ, якби пам'ятала все з самого початку. Хто я тут? Простолюдинка? Невже мені уготовлена роль коханки?
Поглянула знову на обличчя сплячого принца, немов намагаючись знайти відповіді на свої запитання. Навряд чи він розуміє, що я не стану так жити.
Як же бути? Відмовитися від цього чоловіка я не зможу, але і відведена роль не на мене.
Стільки думок і питань в голові крутилося, на душі зробилося неспокійно. Єдине, що у мене є - це сьогоднішній день, про майбутнє важко загадувати. Буду вирішувати проблеми в міру їх надходження.
Мої сумні роздуми перервав брат, що з'явився з-за пагорба, та не один, а ведучи під вуздечки коня. Ванька завжди вмів дивувати. Підбігла до нього, з неприхованим здивуванням розглядаючи тварину.
- Ти де його взяв? - запитала, мимоволі посміхаючись, дивлячись набратове щасливе обличчя.
- Пасся неподалік, - відповів просто братець, знизавши плечима.
Кінь був невисокий, але міцний, з тих порід важковозів, що запрягають в воза. Ось і вирішення наших проблем. Іноді все простіше, ніж ми собі надумуємо.
- Забирайся в сідло, - запропонував брат, підводячи коня ближче. - Я підніму принца магією, а ти його влаштуй зручніше.Недобре буде, якщо ми його просто через сідло перекинемо.
Він мав рацію, якось зовсім не для принца поїздка поперек крупа коня.
- А як же ти? - запитала, сівши верхи. - У тебе теж може початися віддача від магії.
- Я поки тримаюся, - махнув рукою Ванька. - Як тільки спати захочу, ми з тобою поміняємося. Ти будеш вести коня, а я з принцом подрімаю.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно