Приречений кохати, або Надія короля Ерланда - Ольга Обська

Лікар дає розпорядження розмістити кухарку в одній із карет, і процесія рушає.

Стукіт у двері перервав розповідь.

— Увійдіть, — дозволив Ерланд, явно невдоволений, що хтось насмілився потривожити його в такий момент.

Але щойно він побачив відвідувача, вираз його обличчя змінився. Це був той самий непримітний листоноша, що прийшов до Його Величності під час турніру. І знову з посланням. Ерланд пробіг очима рядки і кивнув:

— Розпорядися, щоб мені підготували коня.

Той миттєво вийшов виконувати наказ.

— Прошу вибачити, — Його Величність глянув на Надю. — Продовжимо завтра.

Куди це він? До віщунки? Цікавість, тривога, сум'яття дружною юрбою навалилися на Надю. Але нічого. Завтра вона нарешті все з'ясує під час особистої зустрічі з цією таємничою провісницею.

Ерланд підвівся і попрямував до дверей, але на півдорозі розвернувся:

— Так, забув попередити. Я виділив вам охорону.

— Охорону? — здивувалася Надя.

У її свідомості власна особа ніяк не в'язалася з цим гучним словом.

— Так. Ми розмовляли з Арчибальдом. Він вважає, що у вас могли з'явитися вороги. Так буде спокійніше.

Що ж, дякую, шановні, за турботу.

— Мені здається, це вже занадто. Радник просто надто вже обережний і завбачливий.

— Я з ним згоден. Мені теж так буде спокійніше, — Ерланд вийшов із кабінету. Таким розгонистим непохитним кроком, що стало зрозуміло: намагатися переконати його скасувати наказ — марно.

— А хто мене охоронятиме? — запитала Надя навздогін.

— Брати Вільгельм та Фелікс, — кинув Його Величність на ходу.

— Що?

— Вони найвправніші і найсильніші лицарі. Не відступлять від вас ні на крок і не дозволять і волосинці впасти з вашої голови.

Звичайно, вони дуже спритні. Особливо якщо їхню спритність пустити в мирне русло. Але от халепа — а як же завтрашня прогулянка до віщунки?