Приречений кохати, або Надія короля Ерланда - Ольга Обська

Наскільки Лізі — могила, це, звісно, ​​спірний момент. Її ж хлібом не годуй — дай побалакати. Але Надя відчувала, що помічниця сповнилася до неї особливими почуттями і не повинна підвести.

— Завтра вночі я збираюся відвідати віщунку.

— Що? — Лізі закашлялася вдруге. — Міледі Наде, не робіть цього, — очі-блюдця засвітилися жахом і благанням. — Я ж розповідала вам, в якому згубному місці мешкає віщунка. Подейкують, там у людини запросто можуть ноги віднятися, і вона так і залишиться в лісі на поталу диким звірам. А ще там скрізь болота. Трохи ступиш повз купину — потонеш. І від жижі болотяної згубне марево піднімається, дурманом просочене. Зле людині стає від того повітря — паморочиться в голові.

— Лізі, — перебила Надя. — Хто боїться, у того в очах двоїться. Ти ж сама розповідала, що твоїй подрузі Шиллі та її пані, леді Джоанні, вдалося якось дістатися будинку провидиці.

— Вдалося-то вдалося, але вони потім ледве втекли звідти.

— Але ж ти знаєш, як туди потрапити? Зможеш мені розповісти, а ще краще план намалювати? — Надія подивилася так, щоб у Лізі не залишилося жодного сумніву — умовляти Надю марно, вона все одно не відступиться від своєї ідеї.

— Намалювати? — помічниця зиркнула спідлоба ображено. — Міледі Наде, та як ви могли подумати, що я відпущу вас саму? Якщо вам неодмінно захотілося потонути в болоті, надихавшись гнилого дурману — я з вами.

Ну, хіба ж не золото ця Лізі?

— Тільки як ми підемо? Тепер же у вас під дверима весь час чергуватимуть ці… бодігарди, — спритно ввернула щойно вивчене слово помічниця.

— Щось придумаємо.