Примари Пустомитського болота - Василь Тибель

 - «Вибачте за не дуже приємне кіно, але це ми змоделювали ситуацію. Тепер знаючи, що «Камінь» у нас, в підземеллі, ми висилаємо туди своїх людей. Вони знайдуть Кристал і відправлять його до «Джерела Мі». Сьогодні вночі за ним прибуде транспорт із Місяця. А ви можете спокійно підніматися на поверхню. Сріблястий Ій проведе вас до колони-ліфта.»

-    Але ми хотіли б забрати Миколку із собою, – рішуче промовив Василько.

-    «Не знаємо, чи варто вам туди йти. Ті двоє, що напали на Професора, скористалися тим, що ми зняли щит і проникли в тунелі другого рівня. Наш розвідник їх бачив біля колон  у залі Піднесення.» - мудрі звірки продовжували навіювати думки дітям і Професору.

- Ми теж їх бачили. То ті бандити на «Джипі» - Чорні саламандри»? – запитав Мишко.

- « Ні, це найманці, прості грабіжники, вони навіть не знають для чого потрібен «Алмаз». Громили просто виконують волю ордену. Орден так завжди чинив – чужими руками вирішував свої темні справи. На жаль, ми не можемо з ними воювати, закон забороняє нам будь-яке насилля й втручання в життя землян.»

- Ні ми підемо, там же наш товариш, - рішуче вимовив Миколка.

- Тоді я теж піду із дітьми, дайте мені якусь зброю, - виступив вперед Професор.

- «Зброї у нас немає, хіба ось це – «Дзеркало повернення енергії». Якщо на вас направлять енергетичний промінь, ви можете з допомогою цього пристрою повернути його на кривдника. Хай буде по вашому, ідіть за Ієм Четвертим,  він проведе вас до підземної річки.»

 Сріблястий знову з’явився, ніби  із стіни й подав Професору, здавалося б, простеньке кругленьке дзеркальце. Той покрутив його в руках, як річ не підходящу для цього випадку, та проте заховав у нагрудну кишеню комбінезона.

 Ій повів друзів до «бульбашки, що стояла поряд із будівлею, на площадці. Діти з Професором всілися поряд із звірятком і піднялися над містом. Було таке враження, що вони летять на хмарці, просто в повітрі.

- Я б хотів на такій бульці політати над селом, – вимовив захоплено Василько.

- Товстий Комар луснув би, точно, прямо на футбольному полі, - підтримав товариша Мишко.

 Звірок тільки посміхнувся, поглянувши на хлопців. Надійка принишкла за спиною друзів, вона ще й досі не вірила власним очам і вухам, проте робила все, що й хлопці.

- «А, тепер знижуємося, за тими дверима вихід до тунелю, що веде до підземної річки. Ми повинні поспішати, через п’ять хвилин  знову заблокуються всі входи в місто.»

 «Булька» пішла в піке і за міліметри від землі  зупинилася, перед еліпсоподібними дверима. Їй Четвертий вдягнув на себе скафандр. Далі йти треба було пішки.

Розділ 32. Боягузливе вбивство

- «Звідки тут, в підземеллі авто? Можливо вони не помітили, що вже вийшли на поверхню, на автостраду?» - промайнуло в голові Миколки.

  Темний «Джип», не зменшуючи швидкості, нісся прямо на них. Хлопець стояв, як укопаний посеред дороги, ноги його не слухалися. Тоді волохань блискавично підскочив до Миколки, ухопив під руки й притиснув до стіни, а сам розвернувся й на ходу зачепив за переднє колесо легковика. Машина звалилася на бік і, скрегочучи по кам'яній підлозі залізним дахом, перевернувся догори дригом. Звідти випали, як гудзики із перевернутої шкатулки,  двоє переляканих бандитів.

- Адмірале, тікаймо! - верещав блідий як полотно Зуб. Він добряче стукнувся головою, коли вискакував із машини. І коли побачив перед собою розлюченого звіра, то певне б напудив, як би мав штани. Адмірал теж добряче гепнувся, тому тікати швидко не міг.

Розсерджений звір, тим часом, трощив перекинутого легковика. Кульгавий, помітивши,  що велету не до них, підскочив до Миколки й схватив його за руку.

-   А ось і наша пропажа. Віддай «Каменя» пуцьвірінку! -  він так шарпнув хлопця, що в нього з кишені випав на землю відполірований камінець, випромінюючи закодований напис.

- Пусти, бандюго! Пусти!!! - Як міг відбивався хлопець.

Волохатий звір, почувши Миколчин крик, залишив потрощену машину, сердито рикнув і кинувся на бандита. Адмірал тремтливою рукою, дістав зброю й упритул вистрілив волоханеві в груди. Звір страшно заревів і зупинився. Здається, він не розумів, що з ним сталося, що могло його так боляче вкусити.  Бандит продовжував стріляти, поки набої в нього не закінчилися, а потім став втікати. Проте велетенський звір не побіг за ним, а впав на коліна, тужливо завив і тяжко звалився на кам'яну підлогу. Він в останнє глянув на Миколку. В очах волохатика ще спалахнули вогники, та за мить погляд його потух.

-    Ненавиджу, ненавиджу вас, бандюги прокляті! Боягузи! За що ви його вбили? За що? - Миколка вирвався від бандита й, підбігши до свого друга, упав на зелену шерсть і залився сльозами. Він тормошив його руками, гірко плачучи.

-    Вставай, Волоханьчику, вставай!

Машина з якої цівкою витікав бензин спалахнула.

- Адмірале, виносимо звідси ноги! Зараз шарахне!

- Чекай, заберу «Алмаз».

Він ухопив рукою діаманта, якого випустив Миколка, та враз кинув на землю, дмухаючи на долоню. Усю руку бандита вкрив великий пухир.

- Воно, печеться, зараза. Візьми ти, Зуб!

- Ага, знайшов дурня. Я ще тоді, в ямі, насилу до торби його закинув. Візьми ганчіркою, через неї не так пече.

- Де тут ганчірка, довбешко? Навіть одежі на нас цілої немає.  Шукай щось, а я прикінчу малого, мені набридло його рюмсання. Добре, хоч із цим чортом болотним покінчили.

Адмірал направився до Миколки, та по дорозі зупинився.

- Зажди-но, Зуб. Хай краще понесе нам камінця. - Бандит зловтішно посміхнувся, уявляючи, як хлопець буде пектись гарячим алмазом.

- Справді! Адмірале, ти геній! Машина все одно згоріла, а малий буде нашим носієм.

- Біжи, хапай сопляка, та хутко, бо «Джип» зараз вибухне й усім нам буде гаплик.

Зуб швидко побіг до хлопця і став відтягати його від вмираючого звіра.

-    Бери алмаз у руки й побігли!  - Грізно рявкнув на хлопця головоріз.

- Сам бери, громило проклятий! – визвірився заплаканий Миколка.

Зуба пересмикнуло, обличчя налилось люттю, від чого червоний шрам випнувся і скривлений зуб виліз із-під верхньої губи. Він підскочив і сильно вдарив хлопця.

Той скрикнув від болю. Ще декілька тумаків посипалися на голову.

Миколка, пересилюючи біль і образу, вирішив підкоритися. Головне «Камінь» буде в нього, а там він зуміє втекти й відомстити громилам.

Хлопець розтер