П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

— Слухаю, пане.

Майстер Драммонд відкрив було рот, але тут же закрив і, насупившись, нахилився ближче.

— Що сталося з твоєю фізіономією?

— Поліно зісковзнуло в дровітні, коли я набирав оберемок дров, і вдарило мене, пане.

Майстер Драммонд похитав головою, витираючи руки рушником.

— Ідіот, — пробурмотів він. — Тільки ідіот, — продовжив він досить голосно, щоб почули інші, — вдарить себе по фізіономії поліном, набираючи дрова.

— Так, пане.

Майстер Драммонд зібрався продовжити напучування, коли Далтон Кемпбелл, який вивчав якийсь папір із записами, підійшов до Несана. Помічник міністра тримав у руці цілий стос паперів. Провівши пальцем по записах на листку, він сунув решту під пахву.

— Драммонд, я прийшов дещо перевірити, — сказав Кемпбелл, не відриваючи очей від паперу.

Майстер Драммонд скоренько закінчив витирати руки і випрямив широку спину.

— Так, майстер Кемпбелл. Чим можу служити? — Помічник міністра подивився на другий аркуш.

— Ви прослідкували, щоб найкращі страви і кубки поставили в шафку?

— Так, пане Кемпбелл.

Далтон пробурмотів собі під ніс щось на зразок того, що їх, мабуть, поміняли вже після того, як він перевіряв. Він продивився папір і взяв наступну сторінку.

— На верхньому столі поставте ще два додаткових прилади. — І повернувся до попередньої сторінки. Майстер Драммонд пожував губу.

— Ще два. Так, майстер Кемпбелл. Не могли б ви надалі повідомляти мене про такі речах трохи наперед, якщо не утруднить?

Далтон Кемпбелл махнув рукою, як і раніше не відриваючись від записів.

— Так-так. Із задоволенням. Якщо, звичайно, міністр повідомить мене заздалегідь. — Він постукав по якомусь запису і підняв очі. — Пані Шанбор заперечує проти того, щоб музиканти набивали собі черево під час гри. Будь ласка, простежте за тим, щоб їх нагодували заздалегідь. Особливо арфістку. Вона сидить ближче всіх до пані Шанбор.

Майстер Драммонд згідно кивнув.

— Добре, майстер Кемпбелл. Я простежу. Несан, не підводячи очей, повільно-повільно, намагаючись бути якомога непомітніше, відійшов на пару кроків, роблячи вигляд, що він не чує, як шеф-кухарю дають інструкції. Йому жахливо хотілося піти, щоб не вважали, ніби він підслуховує, але зрозуміло, що накричать, якщо він зникне без дозволу. Тому Несан постарався зробитися непомітним, залишаючись в межах досяжності.

— І пряного вина в цей раз повинно бути більше видів. Дехто вважав, що минулого разу вибір був досить мізерним. І щоб було і холодне, і підігріте, будьте ласкаві.

— Пізно попередили, майстер Кемпбелл, — стиснув губи майстер Драммонд. — Не могли б ви в майбутньому…

— Так-так, якщо мене доведуть до відома, я неодмінно сповіщу вас. — Кемпбелл перегорнув наступну сторінку. — Закуски. Їх спочатку повинні подавати тільки на верхній стіл, поки не скажуть, що достатньо. Минулого разу міністр опинився в дуже незручній ситуації, коли з'ясувалося, що закуски скінчилися, а деякі з гостей хочуть ще. Нехай за іншими столами почекають, на той випадок якщо ви з якоїсь причини не змогли приготувати потрібну кількість.

Несан теж пам'ятав цей випадок і знав, що цього разу майстер Драммонд велів зажарити більше оленячих яєчок, ніж тоді. Несан ухитрився поцупити одне, коли забирав сковорідку на мийку, і, хоча вони з'їли його без соусу, все одно було дуже смачно.

Гортаючи папери, Далтон Кемпбелл питав про різні приправи, масла, сорти хліба, давав майстру Драммонду додаткові вказівки по меню. Несан, очікуючи, намагався не дивитися на розмовляючих чоловіків, а спостерігав за жінкою, яка робила з фаршированих дичиною, сиром, яйцями і прянощами свинячих шлунків «їжачки» з «колючками» з мигдалевих горіхів.

За іншим столом дві жінки встромляли в смажених павичів пір'я, пофарбовані шафраном в жовтий колір. Навіть дзьоби та кігті птахів були пофарбовані, так що птахи здавалися золотими статуетками.

Далтон Кемпбелл нарешті начебто покінчив зі списком питань і інструкцій і недбало опустив папери.

— Чи не хочете повідомити мені ще що-небудь, Драммонд?

Шеф-кухар облизав губи, не зовсім розуміючи, до чого хилить помічник міністра.

— Ні, майстер Кемпбелл.

— Значить, На вашу думку, на вашій кухні всі працюють задовільно?

Лице Кемпбелла залишалося непроникним.

Всі присутні почали зиркати на начальство. Робота, яка кипіла навколо, сповільнилася. Всі нагострили вуха.

Несану здалося, що Далтон Кемпбелл побічно звинувачує майстра Драммонда у нехтуванні своїми обов'язками, дозволяючи ледарям байдикувати, не караючи їх за це. Шеф-кухар, судячи з усього, прийшов до такого ж висновку.

— Так, пане, вони виконують роботу цілком задовільно. Я тримаю їх у колючих рукавицях, пан Кемпбелл. І лобурів на моїй кухні не потерплю. Ні за що. Маєток — занадто важливе місце, щоб терпіти тут ледарів. Я такого не допущу, добродію. Ніколи.

Далтон Кемпбелл задоволено кивнув.

— Чудово, Драммонд. Мені б теж не хотілося мати в маєтку ледарів. — Він уважно оглянув мовчки працюючих людей. — Ну гаразд. Спасибі, Драммонд. Я ще зайду пізніше, перед тим, як потрібно буде подавати.

— Дякую вам, майстер Кемпбелл, — нахилив голову майстер Драммонд.

Помічник міністра повернувся до виходу і тут помітив стоячого неподалік Несана. Кемпбелл насупився, і Несан ще сильніше втиснув голову в плечі, відчайдушно бажаючи провалитися крізь тріщину в дерев'яній підлозі. Далтон Кемпбелл озирнувся на шеф-кухаря.

— Як звати цього кухарчука?

— Несан, пан Кемпбелл.

— Несан? А, тепер зрозумів. І давно він працює в маєтку?

— Близько чотирьох років, пане Кемпбелл.

— Чотири роки? Досить давно. — Кемпбелл знову повернувся до майстра Драммонд. — А тоді чи не ледар він, що порушує порядок на вашій прекрасній кухні? Якого слід було б викинути за двері вже