Учта для гайвороння - Джордж Мартін

Коли відчинили двері, серед перших увійшли, як личило їхньому станові, Тирели. Маргерія принесла великий оберемок золотих троянд і ретельно розклала їх коло ніг князя Тайвина… але одну лишила собі й тримала біля носа, коли сідала на лаву. «Дівчина не тільки гарненька, а ще й розумненька. Не найгірша королева для Томена. Інші королі мали гірших.» Панни з почту Маргерії наслідували її приклад.

Серсея почекала, поки решта всядеться, і вже тоді ввійшла біч-обіч з Томеном. Поруч крокував пан Озмунд Кіптюг у білому полив’яному панцирі та білому вовняному корзні.

«Вона розсувала ноги під Ланселем, Озмундом Кіптюгом… і хтозна — чи не під Місячком теж…»

Хайме бачив Кіптюга голим у лазні. Бачив чорне волосся на грудях, цупку порость між ніг. Уявляв собі, як його груди притискаються до сестриних, як цупка вовна дряпає ніжну шкіру персів. «Ні, вона б на таке не зважилася. Біс брехав.» Золоте плетиво і чорний дріт переплелися, спітнілі та безладні. Вузькі сідниці Кіптюга стискалися щоразу, як він устромлявся вперед. Хайме чув, як стогне його сестра. «Ні. Брехня.»

Червоноока і бліда, Серсея видерлася сходами, тягнучи за собою Томена, щоб стати на коліна коло батька. Малий сахнувся від трупа, та мати стиснула йому руку, щоб не втік.

— Молися, — засичала вона, і Томен спробував. Але йому було вісім років, а мертвий князь Тайвин міг налякати і кого старшого. Відчайдушно вдихнувши повітря, король почав схлипувати.

— Припини! — наказала Серсея.

Томен повернув голову, зігнувся навпіл і виблював. Корона впала з голови і покотилася мармуровою підлогою. Мати сахнулася від нього з відразою, а король кинувся бігти до дверей — так хутко, як його несли восьмирічні ніжки.

— Пане Озмунде, змініть мене на варті! — різко наказав Хайме, коли Кіптюг обернувся наздоганяти корону.

Регіментар передав лицареві визолоченого меча і закрокував за своїм королем. Упіймав він його лише у Світличній Палаті, перед очима двох десятків наляканих септ.

— Вибачте мені! — рюмсав Томен. — Завтра я поводитимуся краще. Матінка кажуть: король має служити прикладом. А мене знудило від запаху…

«Ні, так не годиться. Забагато жадібних вух та пильних очей.»

— Краще нам з вашою милістю вийти надвір.

Хайме повів хлопчика на свіже повітря — принаймні, таке свіже, яким воно бувало у Король-Березі. Навколо майдану стояло на чатах чотири десятки золотокирейників, охороняючи коней та ноші. Хайме відвів короля убік, якнайдалі від усіх, і посадовив на мармурові сходи.

— Та не злякався я! — наполягав хлопчик. — Мені від запаху стало зле. А вам хіба ні? Як ви таке витримуєте, пане дядечку?

«Я нюхав власну гнилу руку, яку Варго Хап повісив мені на шию за намисто.»

— Людина може витримати майже все, якщо мусить, — відповів Хайме своєму синові. «Я чув пахощі людини, засмаженої королем Аерисом у її власному обладунку.» — Світ, Томене, повен різноманітних жахіть. Ти можеш боротися з ними, сміятися з них, або ж дивитися і не бачити… втекти у себе і сховатися там.

Томен подумав, потім відповів.

— Та я… інколи я таки тікав і ховався у собі, — зізнався він, — коли Джофі…

— Джофрі! — Серсея стояла над ними, а вітер плескав її спідницями по ногах. — Ім’я твого брата було Джофрі! І він би ніколи мене так не осоромив!

— Та я ж не хотів, матінко… я зовсім не боявся, лишень ваш пан батечко так недобре тхнули…

— Гадаєш, він мені тхнув солодше? Я теж маю носа. — Серсея вхопила малого за вухо і підсмикнула на ноги. — Князь Тирел має носа. Ти бачив, щоб він блював на підлогу святого храму? Ти бачив, щоб панна Маргерія голосила, мов немовля?

Хайме підвівся на ноги.

— Серсеє, досить. Припини.

Її ніздрі роздулися.

— Що таке, пане лицарю? Чого це ви тут? Ви заприсяглися стояти по батькові поминальну варту, скільки можу пригадати!

— Поминання скінчено. Подивися сама.

— Оце вже ні! Самі сказали: сім днів, сім ночей. Авжеж Регіментар Королегвардії мусить уміти рахувати до семи. Берете пальці на своїх руках, додаєте два.

На майдан почали поспіхом вибиратися інші, тікаючи від отруйних випарів у септі.

— Серсеє, не галасуй, — застеріг її Хайме. — Онде князь Тирел іде.

Королева нарешті схаменулася і притягла Томена до себе. Мейс Тирел вклонився обом.

— Чи не спіткала їхню милість короля, бороньте нас боги, якась хвороба? Щиро сподіваюся, що ні!

— Короля пригнічує величезне горе, — відповіла Серсея.

— Так само, як усіх нас. Якщо я можу чимось прислужитися у цю скрутну годину…

Високо над майданом гучно заверещала ґава; вона саме всілася на подобі короля Баелора і наклала йому просто на блаженну голову.

— Дечим ви таки можете прислужитися королю Томену, пане князю, — запевнив Хайме. — Чи не зробите її милості честь приєднатися до королівської трапези після вечірньої відправи?

Серсея кинула на нього пекучий погляд, але цього разу мала розум стримати язика.

— Трапези? — Тирела наче застукали зненацька. — Та мабуть… певно ж, це велика шана для нас… для моєї пані дружини та мене самого…

Королева вичавила з себе посмішку і кілька приязних слів. Та коли Тирел відкланявся, а Томена відіслали з паном Аддамом Марбрандом, вона рвучко обернулася і люто накинулася на Хайме.

— Гей, білий лицарю! Ти п’яний чи просто мариш? Ну ж бо розкажи, на біса мені вечеряти з цим зажерливим дурнем та його дрібноголовою дружиною? — Вітер смикнув і поворушив її золоте волосся. — Я нізащо не призначу його Правицею, якщо ти цього…

— Тирел тобі потрібен, — перебив її Хайме, — але не тут. Попрохай його захопити для Томена Штормолам. Підлестися трохи: скажи, що потребуєш його допомоги на полі битви, що хтось же має замінити батька у справах війни. Мейс вважає себе могутнім воїном і неабияким полководцем. Зрештою він або віддасть тобі Штормолам, або змішає справу з лайном і виставить себе дурнем. У кожному разі тобі ж краще.

— Штормолам? — Серсея замислилася над його словами. — Так-то воно так… але князь Тирел яснісінько дав мені зрозуміти, що не поїде з Король-Берега, доки Томен не