Страта - Марина та Сергій Дяченко

— Це Ірена?

Вона не готова була до такого повороту подій і тому промовчала.

— Алло, Ірена?

— Ви хто? — запитала вона похмуро.

— Я Анджей.

...Згодом вона дізналася, що він будь-що домагався поставленої мети. Абсолютно будь-якої.

Який ще Анджей? — Їй наплювати було, що її слухають.

— Той, хто замовляв Музику.

Вона промовчала.

— Я підібрав ваш записник... разом із номером телефону.

— І що? — запитала вона.

Проте вже через секунду додала:

— То засуньте цей записник... знаєте куди?

І жбурнула трубку на важіль...

Він був старший за неї на сім років. Жив сам, у величезній кімнаті — майже без меблів, але переміщатися по ній можна було тільки боком, попід стіною, бо весь простір займало середньовічне місто, побудоване... із сірникових коробок.

— Це що? — запитала вона, вперше переступивши поріг його кімнати.

— Та так, — він недбало махнув рукою. — Нічого особливого... Така собі моделька...

Вони зустрілися на нейтральній території — в кафе; Ніколан Петер прийшов у супроводі вродливої доглянутої жінки (з тих, хто до глибокої старості пунктуально відвідує спортзал, масажиста і косметолога). Дама, одначе, нервувалася, й Ірена з подивом збагнула, що джерелом її напруги є безневинна пані Хміль.

— ...І ваші останні речі. Я дала читати їх синові — той у захваті, у нього половина класу стоїть у черзі на цей журнал...

Скоріше за все, дама брехала. Мабуть, їй тільки вчора ввечері вручили журнал, і вона спішно простудіювала Іренину повість, бажаючи мати тему для приємної розмови з потрібною співбесідницею...

Бо вона, Ірена Хміль, для чогось їм потрібна.

— Ви збираєтеся розмовляти зі мною як представники Комітету чи як приватні особи?

Дама посміхнулася — досить мило, але за посмішкою все-таки відчувалося напруження:

— Затишна обстановка... сприяє насамперед приватній бесіді.

— І все ж таки?

— Так, ми уповноважені говорити офіційно, — Петер, повненький сумний блондин, зітхнув. — Ми розуміємо ваше... м’яко кажучи, замішання.

— Ви, звичайно, знаєте, що ми з чоловіком розлучилися п’ять років тому? — недбало запитала Ірена.

Петер кивнув:

— Ну так... Перепрошую за мимовільне нагадування про речі небажані та неприємні. Але... Комітет змушений просити вас про допомогу. Зокрема й про допомогу вашому... колишньому чоловікові.

Ірена мовчала.

Дерев’яний будиночок кафе був у цей час майже порожній. Столи стояли кружкома, проти входу — стійка, а в центрі, під широким отвором у стелі — жарівня. Ледь відчутно пахло димком, страва, замовлена паном Петером на трьох, тільки почала своє перетворення — від свіжих м’ясних шматків до рум’яної апетитної смаженини...

— У нас обмаль часу, — сказав заклопотано пан Петер. — Справа ось у чім. Уявіть собі, що наш співробітник, який виконав певну місію, в процесі деяких соціологічних досліджень... пережив важкий шок і фактично впав у... шаленство.

Ірена не ворухнулась. Сизий димок, що здіймався над жарівнею, тонкими пасмами витягувався в дірку під стелею.

Навіть при їхньому спільному житті Анджей нічого не розповідав їй про свою роботу... І певна річ, він завжди був трохи несамовитим (якщо, звичайно, можливе таке поєднання слів).

— Напевно, ви будете здивовані, — втрутилась жінка. — Чоловіки дивують нас не рідше, ніж ми їх... Але дані спеціального тесту показали, що вивести людину зі ступору іноді може... сильний подразник. Зокрема — поява колишньої дружини...

Ірена, як і досі, мовчала. Ці двоє вже завантажили її вище ватерлінії — саме час залягти на дно, себто на канапу, натягнути до підборіддя плед і подумати над почутим...

Цікаво, що воно за «спеціальні тести»?

«Я подумаю», — хотіла вона сказати звичне, але в останній момент стрималася.

— Отже, — пан Петер подався наперед і гостро заглянув їй в очі. — Сталося так, що від... душевного здоров’я цього чоловіка нині залежить доля багатьох людей... Можна сказати, питання життя і смерті. І комітет звертається до вас... як до свідомої громадянки. Як до жінки, педагога, гуманіста...

М’ясо на грилі потроху набувало смаковитості. Схоже її, пані Хміль, зараз обробляють, доводячи до готовності...

До чого вся ота патетика?

— Він у лікарні? — запитала Ірена, і голос її був не такий байдужий, як їй хотілося.

Схоже, Петер і жінка ледве втрималися, щоб не перезирнутися.

— На жаль, ні... Нещастя трапилося, коли пан Анджей Кромар перебував із науковою місією... у відрядженні.

— Про яку таку науку ви говорите? — здивувалась Ірена. — Я завжди вважала, що Комітет...

— Про прикладну соціологію, — стиха вимовив Петер. Погляд