Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона - Аманді Хоуп

Глава 4

- Хто випив? - гаркнула я на Ваньку і повернулася до інтуриста, щоб висловити тому все, що я про їхню виставу думаю.

Раз ці двоє вирішили втягнути мене в свої ігри, нехай почують про себе правду:

– Гаразд цей, ще хлопчисько, але ж ви доросла людина, а все туди ж…

Тільки-но завелася я, як цей гарячий італієць схопив мене в оберемок і притиснув до своїх грудей так міцно, що не вирватися.

- Я мало не збожеволів, коли ти зникла в порталі! - промовив мені в потилицю.

І було стільки болю в його голосі, що мені на мить стало ніяково, і навіть вириватися припинила. Але відразу схаменулась.

- Відпусти! - промичала йому кудись у область сонячного сплетення.

Вийшло приглушено, голову мою він тримав міцно, притискаючи обличчям до себе так, що я навіть чула божевільний стукіт його серця.

- Навіщо ти випила зілля забуття? - промовив той, обіймаючи мене ще міцніше, піднімаючи над землею.

Я трохи очманіла від подібного, з моїм тілом відбувалося щось неймовірне. На мить здалося, що я відчувала ці обійми і знаю цей запах. Але як тільки він доторкнувся губами до моєї шиї, і по тілу пробігла тремтіння, різко прийшла до тями.

– Ви ненормальний! – почала вириватися з новою силою.

Нарешті, цей божевільний випустив мене, я відскочила подалі і схопила зі столу ніж.

- Тільки спробуй до мене ще раз наблизитись! - промовила йому з погрозою в голосі, виставивши вперед холодну зброю.

Але на цього чурбана мої дії не справили належного враження. Він лише посміхнувся, розслаблено наблизився, і спокійно взяв ножа з моїх рук, причому за гостру частину. Мимоволі випустила, щоб ненароком не поранити.

- Хворий! – видала, стежачи за колишнім інтуристом, який виявився українськомовним шизиком.

- Ніколи не бери в руки зброю, - сказав той суворо, поклавши ніж на стіл, а потім, взявши мої долоні у свої, торкнувся губами. - Ти в цьому світі старша, ще одна загадка розкрита.

При цьому дивився так ніжно, ніби й справді знає мене давно. А я не могла відвести погляд від його чорних, як ніч, очей, наче заворожена і незрозуміле тепло розливалася по всьому тілу.

Він знову притягнув мене до себе і почав нахилятися, з наміром поцілувати.

- В око заїду! - пообіцяла, але вже не так рішуче.

Чоловік знову посміхнувся, проте зупинився.

Ще й Ванька нічого не робив, лише спостерігав за нами. Брат ще називається ... Як Серьогу випробовувати - так цілу зграю друзів зібрав, а тут навіть і не намагається захистити сестричку від цього маніяка.

- Лялю, ти сядь! - зрозумів-таки втрутитися Іван, та здається він зовсім не на моїй стороні. – Заспокойся! Я зараз тобі все поясню. Ти головне не хвилюйся!

Присунув до мене стілець, а його друг посадив мене, а сам видерся навпроти.

- Я зовсім спокійна! - процідила крізь зуби, не припиняючи стежити за його ненормальним товаришем. - Якщо ви думаєте, що зможете мене в такий спосіб втягнути у свої ігри - навіть не сподівайтеся!

– Просто послухай! - промовив Ванька, наче маленькій дитині.

"Гаразд!" - кивнула я братику.

Він почав свою розповідь з того моменту, як ми з ним пішли за продуктами. Тут поки все сходилося, єдина дивина - куди поділося все куплене? Але тільки-но він заговорив про воїна, за яким ми кинулися в портал, захотілося взятися за голову.

Марення сивої кобили! Сподіваюся, мій погляд досить промовистий, щоб ці двоє зрозуміли, що в їхні вигадки я ніколи не повірю. Хотілося, як у відомому мультфільмі протягнути: «Ох, ці казочки! Ох, вже ці казкарі!

Подобається людям грати у рольові ігри, хай собі грають, мене навіщо в подібну дурницю втягувати?

Це я й хотіла їм заявити, та тільки не встигла. У двері відчайдушно подзвонили, перервавши Ваньку на півслові. Саме відчайдушно, бо дзвінок був досить довгим.

Я побігла відкривати, щоб швидше припинити цей нервуючий звук.

На порозі опинився переляканий до зеленого кольору Сергій. Але не встигла я запитати, що трапилося, як він згріб мене в оберемок і притиснув із силою до себе.

Що за день сьогодні такий? Всі кому не ліньки мене тиснуть.

- Де ти була? - спитав він так стривожено, ніби пройшов світовий потоп, а я його пропустила.

- Ніде, - здивовано видала.

Ми ж бачилися тільки вчора, чого це він такий схвильований?

- Заходь! - потягла його за руку і провела прямо на кухню.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно