Палац Посейдона - Томас Тімайєр

— Згоден, — Гумбольдт потер підборіддя. — Мені теж. Цим можна пояснити й той факт, що сонар і досі нічого не виявив. — Раптом він обернувся до інженера: — Мсьє Рембо, як ви вважаєте, чи встигнемо ми підготувати «Наутілус» до нічного занурення вже сьогодні?

Творець батисфери гордовито випростався, нібито на його плечах усе ще виблискували золотом офіцерські еполети.

— Мсьє, будь-яку нову можливість протестувати своє творіння я розглядаю як виклик, на який у мене завжди готова відповідь. Дайте мені годину часу, і «Наутілус» буде до ваших послуг, панове.

— Не варто так поспішати, — відповів Гумбольдт, усміхаючись. — До ночі ми ще маємо понад дві години. Головне, щоб ніколи згодом ми не могли дорікнути собі за те, що не використали всі шанси. — Він поплескав Оскара по плечу. — Це була непогана думка, мій хлопчику. Схоже, я маю підстави пишатися тобою.

Щойно Гумбольдт обернувся в його бік, Норвежець миттєво нахилився. Сховавшись за паровим підйомником «Наутілуса», він підслухав усю розмову — від першого до останнього слова. Тепер він був упевнений, що момент, на який він так довго чекав, нарешті, настав.

Шанси на успішне виконання замовлення значно збільшилися. Такої слушної нагоди він не мав від дня першої зустрічі з ученим і його супутниками в Афінах. Щоразу виникали якісь обставини, що заважали успішному завершенню його місії. Або жертва останньої миті кудись подінеться, або поблизу вештається сила-силенна свідків. Проте вже сьогодні вночі все має вирішитися.

А стосовно Рембо та цього непосидючого дівчиська, його дочки, то вони самі визначили свою долю. Не слід було пхати своїх носів у справи, які їх зовсім не стосуються. Доведеться віднести їх до категорії «супутні втрати». Не залишати ніяких зачіпок і слідів — таким було його правило, зраджувати яке він не мав наміру й нині.

Подумки найманий убивця вже склав не лише докладний план замаху, але й те, як розвиватимуться подальші події. Капітан «Каліпсо» буде змушений вирушити до Пірея, щоб повідомити про нещасний випадок представникові пароплавної компанії, якій належить судно, і місцевим властям. Буде проведено розслідування й, можливо, в море вирядять рятувальне судно, яке незабаром повернеться, нічого не знайшовши. Глибини в цьому регіоні досить значні. Норвежець на той час уже залишить корабель і доповість замовникові злочину про успішне виконання завдання. Загалом, усе вибудовувалося, неначе вервечка з поставлених вертикально кісточок доміно: штовхнеш одну — й одразу ж усі попадають одна за одною.

Надихнувшись, Норвежець поквапився до своєї кімнати, щоб зайнятися підготовкою до нічних подій. Виймаючи зі схованки ніж і отруєні стріли, він розмірковував про те, який довгий шлях йому довелося подолати. Жодне з усіх попередніх замовлень, що він виконував на своєму віку, досі не потребувало від нього стількох зусиль. У Парижі Гумбольдту дивом удалося вислизнути. І лише цілком випадково найманець підслухав розмову двох молодих людей на сходах у готелі. Решта не складала аж ніяких труднощів: перехилити пару кухлів пива з робітниками Рембо і з’ясувати, що «Каліпсо» вирушає у східну частину Середземного моря.

А далі все було дещо складнішим. Треба було найнятися на судно і змінити зовнішність таким чином, щоб ні сам Гумбольдт, ані його супутники нічого не запідозрили. Головною проблемою був хлопець, слуга вченого, котрий бачив його обличчя на відстані якихось трьох-чотирьох метрів і, напевне, добре запам’ятав. Довелося позбутися штучної густої бороди й бакенбардів, змінити форму носа й відтінок шкіри, навчитися якось інакше ходити: тепер він походжав, сутулячись і злегка накульгуючи. Тоненькі скляні лінзи дали йому змогу змінити колір очей — і на цьому перевтілення убивці на зашкарублого морського вовка завершилося.

Відкритим залишалося одне питання: чи вдасться йому, не маючи рекомендацій, отримати роботу на судні. Але й ця проблема розв’язалася сама по собі. Щойно поширилися чутки про те, що «Каліпсо» вирушає на полювання на морське чудовисько, яке може з легкістю затягнути під воду цілий пароплав, як одразу кілька матросів, злякавшись такої перспективи, списалися на берег, тож і вільних місць в екіпажі виявилося скільки завгодно. З усієї команди залишилося всього кілька справжніх морських вовків — наскрізь просолених морем і загрубілих на сонці матросів, яким однаково було, куди пливти, аби гроші. І це дуже влаштовувало найманця.

Норвежець напхав отруйними стрілками сагайдак, закріплений на поясі, прилаштував поряд із ним пневматичну рушницю, сів на ліжко й почав чекати. На щастя, сьогодні ввечері він вільний від вахти, тож ніхто не завадить здійсненню його планів.

Приблизно за дві години — велика стрілка годинника наблизилася до одинадцятої — він почув, як запустили паровий підйомник. Час настав!

Він підвівся з місця, перевірив своє спорядження і вийшов на палубу.

Як і гадав Норвежець, тут сновигали лише Рембо зі співробітниками та Гумбольдт із його людьми. Палубні матроси і трюмна команда залишалися в кубрику — хто спав після вахти, хто пиячив, а хто завзято грав у карти. Планових занурень батисфери останнім часом було так багато, що ніякої цікавості вони вже не викликали. Двоє на містку, один у машинному відділенні й один за важелями парового підйомника — оце й усе.

У напівтемряві убивця про всяк випадок іще раз обійшов палубу, перевіряючи, чи не проґавив він щось непередбачуване, а потім вирушив туди, де ніс вахту матрос на ім’я Франсуа, — оператор, який відповідав за спуск «Наутілуса» на воду, занурення та підйом апарата. Франсуа, огрядний чоловік із жорсткими бакенбардами, червоною пикою та гладенько виголеною головою, що була схожа на більярдну кулю, був родом із Провансу. Пристрасть до печені з кроля та дикого кабана залишила помітний відбиток на його фігурі.

— Добрий вечір, Франсуа! У тебе все гаразд?

Товстун здивовано обернувся.

— Ти що ж, і досі не спиш?

— Не зміг заснути, — відповів Норвежець. — Така