Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг

Стрілець чекав перехресного вогню смерті, що переріже Едді навпіл, але ніхто не вистрілив, і Роланд зрозумів, що все скінчено. Якщо й були інші солдати, то вони показали спину.

Він втомлено звівся на ноги, похитнувся і повільно рушив до місця, де стояв Едді Дін.

— Припини, — наказав він.

Не звертаючи на нього жодної уваги, Едді продовжував марно натискати на гашетку великого Роландового револьвера, дуло якого було спрямоване на мертвого чоловіка.

— Припини, Едді, він мертвий. Вони всі мертві. У тебе з ніг кров тече.

Едді знову його проігнорував і продовжував натискати на гачок револьвера. Гамір схвильованих голосів надворі все наближався. Як і сирени.

Стрілець взявся за револьвер і потягнув його до себе. Едді повернувся до нього, і перш ніж Роланд зрозумів, що діється, той ударив його по голові збоку його ж револьвером. Роланд відчув на щоці теплу цівку крові й прихилився до стіни. Він відчайдушно намагався встояти на ногах, бо їм з Едді треба було вибиратися звідти, і до того ж негайно. Але, попри всі його зусилля, відчув, що сповзає стіною вниз, а потім світ ненадовго заволокло сірою пеленою.

25

Він пролежав у відрубі не більше двох хвилин, а потім спромігся зосередитися й підвестися на ноги. Едді в коридорі не було. Роландів револьвер лежав на грудях мертвого рудоволосого чоловіка. Що було сили змагаючись із запамороченням, стрілець нахилився, підняв револьвер і незграбним перехресним рухом поклав його в кобуру.

«Я хочу назад свої трикляті пальці», — втомлено подумав він і зітхнув.

Він хотів нормальним кроком повернутися назад у кабінет, що лежав тепер у руїнах, але не зміг: надто вже сильно його хитало. Зупинившись, він нахилився і позбирав увесь одяг Едді, який зміг втримати зігнутою лівою рукою. Виття сирен звучало вже майже поряд. Роланд вирішив, що наближається поліція, озброєний загін шерифа чи щось подібне… але все одно існувала ймовірність, що це Балазарові люди поспішали на підмогу.

— Едді, — прохрипів він. — Горло знову пульсувало й боліло, навіть сильніше, ніж ґуля на потилиці, куди Едді втрапив рукояткою револьвера.

Едді не відреагував. Він сидів на підлозі, ніжно притискаючи до живота голову брата, весь тремтів і схлипував. Стрілець пошукав поглядом двері, не знайшов їх і відчув огидний поштовх, що межував із жахом. А потім згадав. Коли вони обидва перебувають на цьому боці, єдина можливість відчинити двері — встановити фізичний контакт із Едді.

Він потягнувся до нього рукою, але Едді сахнувся. З його очей весь час котилися сльози.

— Не чіпай мене, — сказав він.

— Едді, все скінчено. Вони всі мертві, і твій брат теж мертвий.

— Тільки не вплутуй у це мого брата! — наче дитина, заверещав Едді, і його тіло охопила чергова судома. Він притис відрізану голову до грудей і почав її заколисувати. А потім підняв заплакане обличчя до стрільця.

— Він завжди про мене дбав, розумієш, — сказав він, схлипуючи так голосно, що стрілець ледве розбирав слова. — Завжди. То чому я не можу подбати про нього хоча б один раз, після всього того, що він для мене зробив?

«Аякже ж, дбав він про тебе, — похмуро подумав Роланд. — Глянь-но на себе: сидиш тут і тремтиш, наче з'їв яблуко з лихоманкового дерева. Гарно ж він про тебе дбав».

— Нам треба йти.

— Іти? — На обличчі Едді вперше за весь час з'явився невиразний натяк на розуміння, слідом за яким негайно проступила тривога. — Я нікуди не піду. Особливо туди, де ті великі краби чи що воно таке зжерли Джека.

Хтось грюкав кулаком у двері, голосно вимагаючи відчинити.

— То ти хочеш залишитися тут і пояснювати, звідки всі ці трупи? — спитав стрілець.

— Мені по цимбалах, — сказав Едді. — Без Генрі мені все по барабану. Все.

— Можливо, для тебе це не має значення, але, крім тебе, є й інші, в'язню, — сказав Роланд.

— Не смій мене так називати! — заволав Едді.

— Я називатиму тебе так доти, доки ти не покажеш мені, що здатен вийти за грати своєї клітки! — закричав Роланд у відповідь. Від крику горло боліло, але він кричав, не звертаючи на біль уваги. — Викинь той гнилий шматок м'яса і перестань скиглити!

Едді подивився на нього: щоки мокрі, очі широко розплющені, а в них — страх.

— ЦЕ ВАШ ОСТАННІЙ ШАНС! — прокричав хтось у гучномовець надворі. Едді той голос здався зловісним, наче голос ведучого телевікторини. — ПРИБУВ ЗАГІН ШВИДКОГО РЕАГУВАННЯ! ПОВТОРЮЮ: ПРИБУВ ЗАГІН ШВИДКОГО РЕАГУВАННЯ!

— А що мене чекає по той бік дверей? — тихо спитав Едді у стрільця. — Валяй, розкажи мені. Якщо зумієш переконати, то так і бути, може, я й піду. А якщо збрешеш, я це зрозумію.

— Можливо, смерть, — відповів стрілець. — Але перш ніж це тебе спіткає, гадаю, нудьгувати тобі не доведеться. Я хочу, щоб ти склав мені компанію в моїй подорожі. Ясна річ, вона може закінчитися смертю — смертю для нас чотирьох у якомусь дивному місці. Але якщо нам пощастить пробитися… — Його очі засяяли. — Якщо ми прорвемося, Едді, ти побачиш щось таке, що перевершить усі твої сподівання.

— І що ж воно таке?

— Темна Вежа.

— Де ця Вежа?

— Далеко від того узбережжя, на якому ти мене знайшов. А наскільки далеко — це мені не відомо.

— А що це таке — Темна Вежа?

— І цього я не знаю… це може бути щось на кшталт… осі. Центральної опори, завдяки якій тримається вся світобудова. Все життя, в усі часи і на всьому нескінченному просторі.

— Ти сказав, що нас четверо. А ще двоє хто?

— Я з ними не знайомий, бо їх ще треба видобути.

— Так само, як мене. Чи так само, як тобі хотілося б видобути мене.

— Так.

Надворі пролунав вибух, схожий на кашель, наче почався обстріл із міномета. Вітрина «Похилої вежі» розлетілася на друзки. Бар почав заповнюватися задушливими клубами сльозогінного газу.

— Ну? — спитав Роланд. Він міг би примусово схопити Едді, щоби від їхнього контакту з'явився дверний отвір, а потім протиснутися разом із ним у прохід. Але він бачив, що Едді заради нього ризикував життям, бачив, з якою гідністю природженого стрільця поводився цей чоловік, осідланий злими духами, незважаючи на свою згубну залежність від наркотиків і те, що він був змушений битися голим, в чому мати народила. Тому він хотів, щоб Едді вирішував за себе сам.

— Подорожі, пригоди, Вежі, світи, які треба завоювати, — сказав Едді й силувано посміхнувся. У вітрину влетіли нові шашки зі сльозогінним газом і зі