Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

– Тоді варто повідомити хоча б підполковника, – похмуро промовив штурмовик, відштовхуючись від підвіконня. Він встиг зробити лише крок, перш ніж жіночі пальці міцно стисли його зап'ястя, зупиняючи. – В чому справа?

– Навіть не думай, – різко промовила Реквієм. – Зараз нам все одно не повірять, в гіршому випадку взагалі під трибунал відправлять за наклеп на генерала. А Зенон почне діяти значно обережніше. Поки що це тільки мої здогадки, в яких ми зможемо впевнитися лише завтра, якщо наш загін таки натрапить на титана біля Херета.

– Тим паче, – роздратовано відгукнувся Велет. – Не можна так ризикувати. Ви – розвідка, а не передовий загін, щоб сунутися прямо на ворога!

– Дарма ти недооцінюєш розвідників, – гмикнула дівчина, раптом заспокоївшись. – До того ж, Івор теж не дурний – не просто ж так настільки обережний з північними землями.

– Тоді чому ти вирішила поділитися власними думками зі мною?

Прямо зустрівши важкий погляд золотих очей навпроти, розвідниця знизала плечима.

– Тому що впевнена, що ти не на боці Ос.