В тіні янгола смерті - Тарас Завітайло

навіки в смертельних обіймах. Люди гарчали, мов дикі звірі, і вмирали. Просторі зали замку наповнилися брязкотом шабель і стогонами та криками ранених. Уманці безжально вирізали залогу синопського замку. Турки захищалися кволо, вже просто по інерції, і сотнями гинули під шаблями нещадних козаків.

А в гавані тим часом уже палали судна і портові будівлі. Полум’я перекидалося від корабля до корабля, від будинку до будинку. Загальна паніка обхопила жителів Синопа. Пощади не було, як не було і порятунку.

Розлючені козаки вривалися в селяміки й гареми знатних синопців і в живих не лишали жодного бусурмана. Вони збивали важкі замки зинданів і випускали в’язнів. Сотні, тисячі, сотні тисяч невільників, визволених козаками, розтечуться згодом по Україні та інших землях Європи, славлячи молодців-запорожців, що повернули їм волю!

Місто палало і гинуло, і вже до світанку нагадувало біблейські Содом і Гоморру.

Завдавши непоправних збитків і втрат, вщент спаливши Синоп і зрівнявши його замок з землею, козаки спішно погрузилися на чайки і відправилися з багатим добутком на Січ.

Звістка про напад на Синоп дійшла до Цареграда миттєво. Султан, шаленіючи від гніву, побив свого візира і послав свого беглербега перехопити козацькі кораблі.

4

Козацькі чайки неслися до рідних берегів. Шум і гамір панував на козацьких судах. На деяких чувся спів і переливчастий дзвін бандур, з якими бандуристи не розставалися навіть під час походів. Никодим з Бородавкою ще в Синопі перебралися на отаманську чайку кошового, а за старшого на чайці Степана призначили Андрія.

Призначення старшим на чайці, звичайно, не могло не порадувати Андрія, проте дуже стривожило Никодима. А все тому, що він упізнав чайку: саме над нею він бачив дивне марево, коли вона стояла на косі Чортомлика. Андрія дивувало, чого це раптом Никодим з таким явним незадоволенням сприйняв це призначення, але водяник не міг йому сказати, що саме його непокоїть. Та й навіть якби сказав, чи повірив би Андрій? Навряд чи.

Никодим стояв на стерні і насуплено дивився вдалеч. Кошовий стояв поруч і хитро щулився на водяника.

— Отже, кацапе, показав ти себе, — заговорив він, — а далі-то що?

Никодим стенув плечима.

— Сам розумієш, на Січі тобі жити не можна.

Водяник здивовано глянув на Бородавку.

— Він давно знає, чорт старий! — сказав той.

— Наших на Січі зараз тільки троє: Степан, Сивий, та я. А раптом ще хто підійде? Негоже козакам знати, хто ти.

Никодим мовчав, опустивши голову.

— Слухай, що я надумав, — вів далі кошовий, — ти б оселився в одній з паланок, от хоча б у Дороша! Там, я чув, один уже з твоєї братії є?

Водяник кивнув.

— А якщо й дізнаються козаки, хто ти є, то заслуги твої за тебе стануть, та й ми не змовчимо!

У цей момент до Бородавки підсів молодий потурнак Петрусь.

— Батьку Степане?

— Що тобі?

— Розкажи про того, як його… е… ну, якого Сивий вколошкав.

— Іфрита, чи що?

— Ага!

Бородавка саме розкурив люльку.

— Іфрит — це щось на зразок нашого чорта, — сказав він і затягнувся. — Словом, демон… Дивно мені, що за людей стояв чортяка… А люди, служили, поклонялися йому й не здогадувалися навіть, хто він насправді.

— Не за людей, — втрутився Швайка, — а за місто! Іфрит вважав його своєю власністю, та так і зжився з людьми… — Кошовий мимоволі глянув на Никодима. — Що став забувати природу свою… А ми просто розбурхали його…

Козацькі чайки вже йшли вздовж рідних берегів, а незабаром показалося і гирло Дніпра. Човни ввійшли в нього і стали підніматися вгору, до Січі. Але коли вони підплили до Переправи воїнів «Газилер-Геремих», з передової човна гахнув постріл і злетіло гасло.

— Турки! До бою!

З-за очеретів показалося десять турецьких галер. Вони швидко неслися назустріч і незабаром перегородили шлях козакам, відкривши вогонь по чайках. З берега галери підтримала захована в очеретах армата, і ядра з шипінням полетіли над козаками. Відступати було пізно, і козацькі судна швидко перешикувалися, утворивши клин, у голові якого була отаманська чайка кошового.

Галери і берегова армата палили безперестанку. Білі клуби диму вже стелилися над водою, наче той туман.

На одній з чайок знесло щоглу, в іншу потрапило ядро, і вона розламалася навпіл. У воду полетіли друзки та понівечені тіла.

— Цільте в ту, що посередині! — кричав кошовий. — Прорвемося!

Чайки неслися на своїх ворогів і незабаром підійшли до них впритул. Турки припинили гарматний обстріл чайок, оскільки ядра просто-на-просто почали перелітати невеликі козацькі човни, але натомість почали обстріл