В тіні янгола смерті - Тарас Завітайло

І ось у браму чорною рікою хлинули запорожці, і тисячне ревіння «Слава!» умить перекрило принишкле «Алла!». Козацька лавина почала розтікатись по місту.

Одним з перших біг Бородавка — без сорочки і з двома шаблями.

— Уманці! — голосно крикнув він. — До замку!

Бородавка зустрівся з Андрієм і водяником, і втрьох пліч-о-пліч вони стали прокладати собі криваву дорогу крізь юрбу отетерілих яничар.

— Шайтани! — репетували ті. — Шайтани!

У цю мить дорогу уманцям перегородив чималий загін яничар. Наїжачивши списи, вони кинулися на козаків. Загони зійшлися у смертельному двобої. Затріщали списи, задзвеніла криця шабель і ятаганів і все змішалося в кривавій круговерті.

Уманці клином урізалися в яничарські ряди, і вістрям клину були Бузина, Бородавка, Андрій та Никодим. Турки помалу почали здавати позиції під могутнім натиском козаків.

— Рубай їх, пекельників! — ревів Бузина. — Клепало загинув! Гей-я!

Бойовисько нагадувало картину Страшного Суду, химерні тіні від вогню повторювали кожен рух бійців на стінах палаючих будівель. Козаки проривались до замку.

І от перед ними постав замок Синопа. Оборонна цитадель міста була потужним кам’яним укріпленням з могутньою арматою і добірною залогою з яничар. Бійниці замку вивергали смерть: на голови козаків сипалося каміння і лилася розплавлена смола. Щойно запорожці зайшлися встановлювати фальконети проти воріт, як ті раптом самі відкрилися, і якась тінь метнулася з них прямо на козаків. Слідом за тінню з воріт висипала купка яничар, і ворота закрилися.

Андрій придивився: тінню, що вискочила з воріт, виявився молодий і сухорлявий ага з двома кривими шаблями в руках.

— Хто тут шайтани?! — закричав він і ураганом кинувся на козаків. Ніхто не міг протистояти йому. Неймовірно спритний і швидкий, він умить положив більше десятка козаків!

— Андрію! Щось не те з цим агою! — крикнув Бородавка, намагаючись перекричати гул бойовища.

Ага продовжував свої криваві жнива.

— Та що ж це таке! — вигукнув Бузина. — Хто-небудь угамуйте цього чортяку!

Андрій і Бородавка перезирнулися.

— Погляньте на його очі! — голосно крикнув звідкись кошовий Швайка.

Характерники уважно придивилися до турецького вояки, і холодок пробіг по їхніх жилах. Очі аги горіли!

— Іфрит! — в один голос вигукнули вони.

Андрій відіпхнув водяника і Бородавку.

— От із ким силою варто помірятись! — кинув він товаришам і став пробиратися крізь юрбу, кричачи: — Гей! Іфрите! До мене! Я шайтан!

Іфрит заревів і кинувся на козака, положивши по дорозі ще двох.

— Синоп — моє місто! Як ви насмілились?!.

Пробравшись ближче до демона, Андрій зупинився в повній бойовій готовності. Іфрит високо підстрибнув і кинувся на козака. Характерник ухилився від удару. Іфрит кинувся на козака знову, і їхні шаблі задзвеніли, розсипаючи навкруги стопи іскор.

Іфрит ревів, як ведмідь, і насідав на козака. Андрій насилу відбивався, лише час від часу переходячи в наступ. Козаки і турки притихли. Видовище було приголомшливе. Шаблі миготіли, мов ті блискавки. Бородавка помітив, що Андрія вже поранено в плече і руку, і нервово закусив губу.

— Давай, Сивий! — кричав Никодим. — Не схиб!

Іфрит, очевидно, не розраховував на таку достойну відсіч і, нервуючись, почав втрачати контроль над своїм людським обличчям. Очі його вилізли з орбіт і горіли червоним світлом, паща ощирилася і показалися ікла, дуги брів виступили вперед і над ними показалися роги, обличчя потемніло.

Турки, побачивши таким свого агу, похапалися за голови.

Бородавка засміявся.

— Бідолахи не знали, що їхній ага — іфрит!

Раптом усі козаки зойкнули. Андрій спіткнувся, й іфрит високо заніс над ним шаблю… Але козак в мить ока подався вперед — і покритий дивними знаками клинок пронизав демону груди. Іфрит несамовито заревів, а шабля засичала так, наче її розжарений клинок занурили в холодну воду. Козак відпустив шаблю, залишивши її в грудях поганця, і змахнув другою. Іфрит вирячився на характерника, руки його опустилися, шаблі випали, він похитнувся, і голова його плавно з’їхала з шиї. Безголовий труп якийсь час ще постояв, смикнувся і звалився на землю. Андрій витяг із грудей демона шаблю.

— Бий нехристів! — крикнув хтось із козаків, і почалася безжальна різанина.

Фальконети пробили ворота замку і туди ввірвалися козаки. Шалені, з розхристаними чубами, у крові, своїй і ворожій, вимазані сажею, що носилася в повітрі, козаки воістину нагадували чорних духів-месників, вселяючи невимовний страх у своїх ворогів.

Звістка про загибель аги блискавично облетіла захисників цитаделі, і яничарську залогу охопила паніка. Яничари добре знали, на що здатні козаки, і на пощаду не сподівалися. Розгорілася пекельна січа! Зі сходів, що вели на стіни замку, з самих стін козаки і яничари, зчепившись один з одним, падали, як ті снопи, на бруківку майдану і застигали там