Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Необхідні речі - Стівен Кінг

Необхідні речі - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Необхідні речі - Стівен Кінг
проголошувала світові: «ЯКЩО НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ МОЯ ЇЗДА, НАБИРАЙ 1-800-ЖУЙ-СРАКУ»). Вона повернула праворуч, на Форд-стріт, і сповільнилася до поповзу, наближаючись до чепурного будиночка Нетті Кобб. Їй здалося, що у вікні вона побачила, як смикається фіранка, і Вілма відзначила це як гарний початок… але лише початок.

Вона об’їхала квартал (минаючи будинок Расків на Понд-стріт, не кинувши й погляду в той бік), повз власний будинок на Віллоу і повернула знову на Форд-стріт. Цього разу вона двічі просигналила клаксоном «юґо», наближаючись до будинку Нетті, і припаркувалася перед ним на холостому двигуні.

Фіранка знову смикнулася. Цього разу жодних сумнівів. Та жінка на неї визирає. Вілма уявила собі її, за фіранкою, у трепеті від провини й жаху, і зрозуміла, що насолоджується цим образом навіть більше, ніж тим, з яким заснула, – де вона крутила макотирю тієї скаженої суки, доки та не обернулася, як у тієї дівчинки з «Екзорциста».

– Ку-ку, а я тебе бачу, – похмуро відзначила вона, коли фіранка повернулася на місце. – Навіть не сумнівайся.

Вона знов об’їхала квартал і зупинилася перед домом Нетті вдруге, сигналячи, щоб сповістити жертву про своє прибуття. Цього разу вона простояла перед будинком майже п’ять хвилин. Фіранка смикалася двічі. Зрештою, задовольнившись зробленим, Вілма поїхала далі.

«Звихнута карга до кінця дня мене страхатиметься, – розмірковувала вона, зупинившись на своїй під’їзній доріжці й вийшовши з авто. – Вона й за поріг ступити пудитиметься».

Вілма зайшла додому жвава й бадьора, плюхнулася на диван почитати каталог. Невдовзі вона вже радісно замовляла три нові набори простирадл – білий, жовтий і пейслевий.

3

Рейдер сидів посередині килима вітальні й дивився на свою господиню. Зрештою він бентежно заскавчав, ніби нагадуючи Нетті, що в неї робочий день і вона вже на пів години запізнилася. Сьогодні вона мала б пропилососити другий поверх у Поллі, а ще має прийти телефоніст із новими апаратами зі здоровенними кнопковими клавіатурами. Ними легше користуватися людям, у яких дуже важка форма артриту, як у Поллі.

Але як же вона вийде?

Та психована полячка десь там на вулиці, їздить у своїй маленькій машині.

Нетті сиділа в кріслі, тримала на колінах абажур. Вона тримала його так, відколи та психована полячка вперше проїхала повз її будинок. Тоді та під’їхала ще раз, зупинилася й посигналила. Коли жінка зникла, Нетті подумала, що, мабуть, скінчилось, але ні – та повернулася втретє. Нетті не сумнівалася, що психована полячка спробує ввійти. Вона сиділа в кріслі, однією рукою обіймала абажур, іншою Рейдера, загадуючись, що робитиме, якщо психована полячка таки спробує. Як себе захищатиме, Нетті не знала.

Зрештою Нетті набралася достатньо сміливості, щоб іще раз визирнути з вікна, і не побачила зовні тієї психованої полячки. Початкове полегшення витіснив страх. Вона боялася, що психована полячка патрулює вулицями, чекає, доки Нетті вийде. Ще більше вона боялася, що психована полячка прийде сюди, коли Нетті тут не буде.

Що вона проникне в дім, побачить її прекрасний абажур і розіб’є його на тисячу осколків на підлозі.

Рейдер знову заскавчав.

– Знаю, – майже простогнала вона. – Знаю.

Вона мусить вийти. У неї відповідальність, і вона знає, що це таке й перед ким. Поллі Чалмерз добре з нею поводиться. Саме Поллі написала рекомендацію, яка назавжди витягла її з «Джуніпер Гілл», і саме Поллі стала співпозичальницею кредиту на житло в банку. Якби не Поллі, чий батько був найкращим другом її батька, Нетті б досі жила в орендованій кімнаті по той бік Олов’яного моста.

Та що, як вона вийде, а психована полячка повернеться?

Рейдер не здатен захистити її абажур. Він сміливий, але просто маленький песик. Психована полячка може поранити його, якщо він спробує їй завадити. Нетті відчувала, як розум, загнаний у цю жахливу дилему, починає кудись вислизати. Вона знову простогнала.

І раптом їй спала на думку ідея.

Нетті підвелася, не випускаючи абажура з рук, перетнула вітальню, у якій було дуже темно через опущені жалюзі. Вона пройшла через кухню й відчинила двері в дальньому кутку. Збоку було прибудовано сарай. У мороку бовваніли тіні штабеля для дров і купи інших наскладаних речей.

На шнурі зі сталі звисала єдина лампочка. Ні перемикача, ні мотузочки – ввімкнути світло можна було лише міцно вкрутивши її в цоколь. Нетті потягнулася до неї… й завагалася. Якщо психована полячка зараз підстерігає на задньому дворі, то побачить, що загорілося світло. А якщо побачить світло, то точно знатиме, де шукати абажур із карнавального скла, правда?

– О, ні, так легко мене не дістанеш, – пробурмотіла Нетті півголосом, намацуючи собі шлях повз мамин гардероб і стару голландську книжкову шафу до штабеля з дровами. – Ну вже ні, Вілмо Джерзик. Я не тупа, знаєш. Попереджаю тебе.

Лівою рукою притискаючи абажур до живота, правою Нетті зняла клоччя старого брудного павутиння перед єдиним у сараї вікном. Тоді визирнула на задній двір, ясним поглядом перестрибуючи з однієї точки на іншу. Так вона перевіряла ситуацію на вулиці близько хвилини. На задньому дворі нічого не рухалося. Один раз їй здалося, що вона бачить, ніби психована полячка сидить у дальньому лівому кутку двору, але уважніший погляд переконав, що то просто тінь дуба на задньому дворі Фіронів. Нижнє гілля дерева простягалося в її двір. Гілки трохи хиталися від вітру, і саме тому клаптик тіні там на мить виглядав як якась психована жінка (психована полячка, якщо точніше).

Позаду заскавулів Рейдер. Нетті озирнулася й побачила, що він стоїть біля дверей у сарай, чорна постать з піднятою головою.

– Знаю, – звернулася вона. – Знаю, маленький… але ми її обманемо. Вона думає, що я тупа. Ну, я їй покажу, яка я насправді.

Навпомацки Нетті пробралася назад. Очі призвичаювалися до темряви, і зрештою Нетті вирішила, що вкручувати лампочку немає потреби. Вона стала навшпиньки й провела рукою вздовж шафи, доки пальці не натрапили на ключ, що замикав і відмикав довгий буфет праворуч. Ключ, що відмикав шухляди, вже давним-давно загубився, але цей на місці – у Нетті є те, що їй потрібно.

Вона відкрила довгий буфет і помістила абажур із карнавального скла всередину, посеред пилюки й мишачого гімна.

– Він заслуговує кращого місця, знаю, – м’яко сказала вона Рейдерові. – Але тут безпечно, і це найважливіше.

Нетті вставила ключ назад у замок і повернула його, тоді смикнула двері буфета. Замкнені міцно, міцно, як смалений бик, і вона раптом відчула, що величезна брила зійшла їй із серця. Вона знову потягнула дверцята буфета, енергійно кивнула й кинула ключ собі в кáпот. Коли прийде до Поллі, то повісить його на ланцюжку собі на шию. Це перше, що вона зробить.

– Отак! – гукнула вона Рейдерові, який уже почав хитати хвостом. Мабуть, відчув, що криза минула. – Про це подбали, здоровило ти мій, тепер мушу

Відгуки про книгу Необхідні речі - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: