Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— Фалміне! — кричали здалеку гноми. — Фалміне! Мерщій сюди!

Чаклун одразу збагнув, що трапилося нещастя. Перед монастирем зібралися всі мисливці. Неушкоджені та цілі, окрім Аранода. Гноми стояли поруч із тілом лицаря, а ельфи-брати, Ланерад та невідомі в капюшонах, як тільки побачили Фалміна, вирушили до табору принца.

— Відійдіть негайно! — чаклун підбіг до лицаря, якого поклали на мокру землю животом донизу. — Що із ним?

— Ми його в коридорі зустріли, — запинаючись, сказав Гільом. — Весь у крові був, з поламаним щитом і розбитою головою.

— А чому він на животі лежить?

— Ми тільки-но його винесли.

Фалмін про себе вилаявся, попросив у Бортуга, який сидів поруч, щоб допоміг перевернути лицаря на спину. Голова, яку на скоро руку перев'язали гноми, кровоточила.

— Негайно води сюди! І спирту! — закричав Фалмін, не відриваючи погляду від блідого обличчя Аранода. — Терпи, вояче, терпи! — примовляв чаклун, розв'язуючи голову канйорця. — Лий сюди, на рану!

— Ооооох!

— Болить йому! — сказав Бортуг, який разом з іншими гномами схилився над пораненим. — Давайте краще зал'ємо ту горілку йому в горлянку. Більше допоможе.

— Давай я спробую! — прокричав Кагдір, у якого при вигляді горілки засіяли очі. — А раптом вона палена!

— Закрий вже пельку, дурню! — прогорланив Іллі. — Набрид уже!

— Я набрид? Та сам ти дурень!

— Я дурень? Ану йди сюди!

— Стоп! — закричав щосили Гібді, схопивши обох забіяк за коміри. — Якщо негайно не припинете, отримаєте по зубах! Фалміне, — гном звернувся до чаклуна, який обережно перемотував голову канйорця, — що в нього?

— Як мінімум струс і добряча втрата крові.

— Отже, він зустрівся із драконом, а ми не допомогли, — Гібді, розчарувавшись сплюнув і відвернувся.

— Ні, із драконом він не бився, — сказав по миті мовчання Фалмін, уважніше оглядаючи поламаного щита, який лежав поруч із ним. — Рана на голові не від кігтів, а від простої булави. Ви бачили його шолом?

Гноми перезирнулися.

— Ні, шолома не було.

— Звичайно, — Фалмін підвівся, — якби на ньому був шолом, ми б побачили непогану вм'ятину. Пощастило, що він приніс із собою щита, де чудово видно слід від удару, але не пазурів та зубів.

— Ти ж не хочеш сказати, що це виродок Ланерад? — запитав Грівар, але, скоріше за все, на це запитання Фалмін уже відповів. Лише в Ланерада була булава.

— Ну, курва! — прошипів Гібді, міцно стиснувши древко сокири. Очі гнома палали бажанням помсти, — Я цього виродка саморуч четвертую!

— Приведіть Гора, — попросив Фалмін, не звертаючи уваги на слова товариша, — покладемо на нього Аранода. Його потрібно завезти до табору принца, там повинен бути медик.

Кінь, який весь цей час стояв біля монастиря, наче почув господаря, примчав до них, радісно заіржав. Чаклун був радий бачити тут свого вірного скакуна, але час піджимав. Гноми допомогли йому покласти лицаря на спину Гора.

— Ходімо, хочу поговорити із цим покидьком! — не вгамовувався Гібді.

— Полиш, Гріваре, ще встигнеш, — сказав Грівар, подивившись на Фалміна підозрілим поглядом. — А тепер буде до тебе питання, чаклуне. Не скажеш нам, що такого сталося в монастирі?

— Не зрозумів?

— Ти мене зрозумів добре. Жоден із нас не зустрів дракона чи бодай якусь тварюку на своєму шляху. А ти, Фалміне? — гном подивився на нього з-під лоба. — Зустрів когось, чи не так?

— Тебе це не обходить, гноме.

— Ще й як обходить! Ми прийшли сюди за здобиччю, а вийшли із пустими руками. Я більш ніж впевнений, що ти до цього причетний. Хочеш всю здобич собі забрати. Напевно, забив дракона, сховав його десь, щоб потім спокійно віддати принцику й отримати винагороду. Щоб ні з ким не ділитися і не мати проблем!

Гноми, як і Фалмін, здивовано подивилися на зле обличчя Грівара. Гном був налаштований рішуче, тому товариші не лізли в цю розмову. Знали про гарячий характер коротуна.

— Ти хочеш мене в чомусь звинуватити? — запитав Фалмін, намагаючись контролювати себе. — А ти маєш право і підстави на це, гноме?

— Право? Ооо, Фалміне, ще й як маю. Ми йшли сюди хер знає скільки, терпіли твої вказівочки та забобони, а ти хочеш встромити нам ножа в спину. Не вийде! — коротун із викликом задер підборіддя, мав такий вираз обличчя, наче хотів сплюнути, — Я чув про тебе, людино! Говорять, що ти ладен заради грошей продати рідну матір, не говорячи про друзів! Чув і про звірства, які ти чинив із добрими людьми, самі боги лише знають навіщо!

— Гноме, опануй себе, а то доведеться мені спростувати твої слова, — Фалмін відчув, як рука його автоматично потягнулася до руків'я меча. Він розумів, що якщо вихопить зброю, будуть жертви. — Ти б краще вибачився, тому що я дуже не люблю, коли зі мною говорять таким тоном.

Гном засопів, очі його почервоніли, а руки миттєво потягнулися до сокири. Інші коротуни, нарешті очунявши, схопили свого ватажка, голосно зарепетували. Грівар заричав, намагався вирватися, але міцні руки побратимів його стримали.

Фалмін засмучено опустив голову, повів поглядом